Частина 6

Мануель Агірре, ти кретин. Нащо, нащо ти тільки втішав ту безсердечну ляльку? Щоб твоє серце тепер не знаходило собі спокою? Ману ніяк не міг відійти. Хімічка відпустила всіх і пішла вирішувати питання виключення тієї збоченої сучки Соль з Дунофом. Він вибіг з класу і йшов тепер, не дивлячись куди. Він був, і є, нестямно закоханий у Мію, і вже ніколи не зможе її забути – навіть тепер, після усього, що вони встигли пережити нарізно, вона – найкраще, що трапилося в його житті.

Він ніколи не здавався без боротьби. Він подолав Ложу, він подолав депресію після самогубства батька, навіть свою ненависть до Франко і родини Колуччі – тим паче він може, повинен завоювати дівчину, яку так потребує. Байдуже, що вона скаже і зробить – він має хоча б спробувати.

-          Мануель, - Мія бігла за ним, і очевидячки усю дорогу від хімії, - зачекай.

-          Мія, мені потрібно тобі сказати дещо важливе...

-          Мені також, тож вислухай мене.

-          Ні, я маю сказати це перший, бо знову щось нам завадить.

-          Ні, Мануелю, я скажу перша. Ти мені потрібен. Я тебе кохаю, навіть якщо це невзаємне почуття, якщо я тобі не потрібна, я не можу без тебе жити. Мені так самотньо і страшно без тебе, Ману, - тихо і ніжно сказала Мія. Він взяв її обличчя у долоні.

-          Мія, я люблю тебе понад життя. Я знаю, між нами багато чого стояло, але з тобою все це не має значення, - і торкнувся вустами її вуст. Вона пахла полуницею і ще чимось, схожим на вітер, і той поцілунок був такий довгий і такий ніжний, що здався обом вічністю, - будь зі мною завжди.

-          Я не зможу бути без тебе, - посміхнулася Мія.

Це була найщасливіша мить у її житті. Вона наважилась зізнатись у своїх почуттях – спочатку собі, а потім Ману, і все стало по своїх місцях, так, як мало бути.

-          А як бути з Сабріною?

-          Мені до неї байдуже. Хай собі підпоїть ще когось.

-          Вона тебе підпоїла? – запізно розсердилась мала.

-          Десь так. А як бути з Франціско?

-          Він ніколи не зрозуміє. Але якщо ти зі мною, решта не має значення. Можна прямо зараз усе йому розказати, якщо хочеш.

-          Хочу. Але спочатку подивимось, як там Марісса.

І щаслива пара пішла до лікаря. Лікар відповів, що Спіріто має спати, і зараз вона у своїй кімнаті. Вони вирішили будь що на неї подивитись, а Мія аж тремтіла так хотіла розказати їй про себе і Ману. Подруга завжди наполягала, щоб вона зізналась йому у своїх почуттях, казала, що тільки так Мія зможе колись стати щасливою. Казала, що Агірре також дуже її кохає, що він гарний друг і завжди поруч, а для Мії він буде просто неперевершеним хлопцем. Білявка не могла вже згадати, як вона без нього жила увесь цей час, Ману був навіки у її серці.

Мексиканець був щасливий. Тягар таємниці, який він весь час у собі носив – таємниці свого кохання – раптово зник. І хоча між ними досі стояли привиди зради з іншими, їх кохання було сильним достатньо, аби це подолати. До кімнати Марісси вони йшли довго, через кожні два кроки зупиняючись по кутках і крадькома цілуючись, а коли нарешті дійшли, ледве прочинили двері.

Вони навіть не здивувались, побачивши її в обіймах Пабло. Обидва солодко спали, вони лежали так тісно, що між ними і нитку не просунути було. Мануель тихенько зачинив за собою двері, все ще не відпускаючи талії дівчини.

-          Як ти думаєш, вони помирились?

-          Не знаю. Дуже на це сподіваюсь. Маріссі було без нього дуже погано, але вона ще й дуже ображена, а ти ж знаєш, яка горда моя сестричка, хоч цвяхи тією гордістю забивай.

-          Він її кохає.

-          Можливо. Але він до того ж егоїст і бабій.

-          Якщо ти весь час так кажеш, недивно, що Марі не хоче з ним миритися, - посміхнувся Ману.

-          Я? Ні, я завжди його захищаю. Але вона каже саме так. Ти знаєш, вона написала пісню?

-          Для Пабло?

-          Ні, для Дунофа. Звісно що для Пабло. Вона давала мені слова, вони десь у моїй кімнаті. Але мелодії немає, а вона соромиться давати йому вірші. Там все прозоре як у скельці.

-          Можливо, я напишу? – запропонував Ману. - Тоді вона буде і твоєю піснею також.

-          Я тебе кохаю, ацтек.

-          Я теж тебе кохаю, Барбі, - їх прізвиська здавалися тепер ласкавими, як легенький бриз.

Школа гула. Виключення Соль, яке не засмутило навіть Пілар, і травма Марісси стали пліткою №1 за останній місяць. Чи навіть рік. Та ба – такого не було мабуть з часів знищення Ложі, коли Маркітос потрапив до лікарні і став справжнім героєм. Мія вагалася, чи треба тепер взагалі святкування їх Днів народження, коли її сестра хвора, а сама вона отримала свій подарунок – і за Різдво також, наперед, - зізнавшись у своєму коханні Мануелеві.

Від сьогодні вони назавжди будуть разом, вона про це подбає. Бійка з Соль надала їй незвичайної впевненості у своїх силах, і Мія знала, що приб’є будь-кого, хто наважиться стати між нею та „її неможливим коханням”. Неможливим – погане слово. Мія подумки замінила його на „кохання мого життя”. Ні, вийшло банально. А може...

-          Люба, ти де? – клацнув її по носу Ману.

-          Я? Думаю, як назвати наше кохання, - засоромилась Мія.

-          Назвати? Назви його Коханням, і все. Більше цього все одно не скажеш.

Агірре так її поцілував, що вона забула про усі слова і назви світу, окрім його вуст та запаху його шкіри.

На якусь коротку мить щастя оселилося в школі „Elite way”.

 

Частина 7

Кімната Марісси здригалася від крику. Вона ще не встигнула прокинутись, ледве усвідомила, де вона і що з нею було, тільки-тільки побачила Пабло, який продирав очі, як до кімнати залетіла Соня Рей зі сльозами на очах і почала жалітися: „Що зробили моєму сонечку, моїй кицюні...”

-          Ти що тут робиш? – запитала Марісса.

-          Донечко, але як я могла не приїхати...

-          Ай, мамо, я не в тебе питаю. Що він тут робить? – і виразно подивилася на Пабло.

-          Я хвилювався за тебе.

-          Щось у лісі здохло, і напевне що рак, який свистів. Іди геть.

-          Але Марі...

-          Забирайся звідси, ти не чув? Не хочу тебе бачити, недоумкуватий. Геть, - закричала Марісса, і Бустаманте нічого не залишалося, як вийти з кімнати.

-          Сонечко моє, він тобі щось зробив?

-          Ні, мамо, - відвернулася Марісса.

-          Тоді чому ти плачеш? – тихо запитала Соня.

Руденька не стерпіла цього запитання і заплакала вголос. Вона обійняла Соню і розповіла їй усе – і про своє давнє кохання до Пабло, і про його стосунки із Соль, і про зраду Дієго, і про те, яка вона зараз самотня.

-          Мамо, забери мене звідси, прошу тебе.

-          Куди?

-          Я не знаю. Хоч на Марс, але в іншу школу. Я обіцяла собі, що ніколи не здамся, і що ніхто мене не переможе і не змусить піти, особливо ця патлата кішка Соль... але я не можу боротися із собою, - Марісса заспокоювалася, лише тихенько хлюпала носом.

-          Мія засмутиться.

-          Ні, бо ми залишимось сестрами. Я просто не можу більше тут бути. І групу я залишу.

-          Але ж ти любиш Erreway, моя красуня!

-          Люблю... Ти хіба не розумієш, я так більше не можу?

-          Я розумію. Але ти не розумієш, від чого тобі доведеться відмовитись. І все через хлопця?

-          Це не через Пабло, мамо. Це все через мене. Подивися на мене – я стала слабкою. Я більше не Марісса Піа Спіріто, я жалюгідна на неї пародія. Я перестала себе поважати такою.

-          Дитино моя, - обійняла її Соня. Міцно притиснувши доньку до грудей, Соня Рей гладила її волосся, яке ледь-ледь почало відростати, і складала у голові план, - Що нам з тобою робити?

-          Ти можеш знайти Мію? Я хочу поговорити з нею, - і Соня залишила Марі на самоті.

Вона закрила обличчя руками, але сліз більше не було. Її руки зовсім не боліли, через знеболююче вона взагалі ледь себе відчувала, але серце її стікало кров’ю. Вона не знала, куди можна від нього сховатись, де знайти таку щілину, в якій вона перестане кохати Пабло Бустаманте? Нічого, окрім болю, їх стосунки Маріссі не приносили, і вона взагалі не розуміла, чому почуває саме це.

-          Люба, ти як? – запитала, заходячи, Мія.

-          Нічого страшного, тільки в голові паморочиться трохи. А ти так сяєш!

-          Усе по порядку? Спочатку я побила Соль, і вона тепер страшніша за Хільду Акосту, потім це стерво вигнали зі школи, а потім я освідчилась Мануелеві.

-          Що? Ти справді це зробила? Сестричко, ти наважилась?

-          Так, - Мія сяяла, як нова копійка.

-          Я тобою так пишаюсь, - руда обійняла свою подругу, - і що він?

-          Ми тепер разом. Він сказав, що теж мене кохає.

-          Ай, ну чому ти така. Я хочу подробиць. Усе в деталях – що він сказав, і як подивився, - ледь не стрибала на ліжку Марі.

-          Ну ні, спочатку ти мені скажеш, що в тебе з Пабло, або не зійти тобі з цього ліжка до старості.

-          Нічого, - посерйознішала дівчина.

-          Як нічого? Ми з Ману точно бачили щось. І то було справжнє Щось, - здивувалась Мія.

-          Між мною і Бустаманте нічого не може бути, - відрізала Марі.

-          Але сонце, я знаю, що ти його дуже кохаєш.. – почала повчальну промову Мія, - повір мені, варто зізнатися в своїх почуттях, і все стане просто казковим.

-          Я знаю, - могильним голосом відказала та.

-          То що тоді?

-          Те, що все стане казково рівно на півгодини, допоки з-за горизонту не з’явиться нова красуня. Я не можу так далі, розумієш? Я не можу весь час йому пробачати.

-          Як ти можеш бути впевнена?

-          Бо він такий, ти і сама знаєш. Йому тільки пальчиком помаши -  і він уже затискає десь по кутках якусь недолугу шльондру. Я не можу цього змінити. Очевидячки, мого кохання йому недостатньо.

-          Люба, мені так шкода...

-          Я знаю. Мені також. Але це вже точно кінець. Мені більше не буде боляче.

Несподівано руда широко посміхнулася і лоскотала Мію, поки та, втомившись, не виклала їй усі подробиці примирення з Агірре. Вона боялася розповісти сестрі про своє рішення залишити школу і групу. Може, якось пізніше. Наступним разом, як буде нагода. А з Пабло Бустаманте вона розпрощалася назавжди.

 

Частина 8.

У кімнаті Агірре й досі був аншлаг. Спочатку завалився Маркус, порився у речах, довго перевдягався, але нарешті пішов кудись з Лухан. Потім була довга і стомлююча розмова з Сабріною, яка пищала, як дурне миша, і не розуміла, чому Ману її залишає. Ману і сам перестав це розуміти. Простіше було б втопити її, і відсидіти ті жалюгідні 15 років. Що таке цей строк у порівнянні з такою дурепою? Нарешті він буквально виштовхав її за двері і дістав з потайного місця своє і Мії фото.

Мануель не знав, він спить чи марить, але хотів би, щоб це марення тривало решту його життя. Він дістав з кишені жовтий листок, на якому жахливим Маріссиним почерком було написано Sera de Dios, перекреслено по десять разів кожний рядок, і ще й у деяких місцях заляпано водою (чи сльозами, що зовсім вже малоймовірно) слова пісні.

Скажу

Нема вороття

Нема почуття

І думок нема

І дивлюсь

І все навпаки

Від тебе не можу

Очей відвести

Може, це Бог

Ще раз тебе забуть не дасть

Може, це Бог

Зробив, що я завжди твоя

Може прийшов

Для твого серця ранку час

Може, це Бог

Може, добро

І ти не йдеш

І я з тобою

Дивишся так

Що навіть без блиску

Я бачу полум’я твоє й любов

І в твоїх цілунках

Знов до мене йде весна

Не знаю, як тобі простить

Чи повернутися мені?

Пробачить ще один лиш раз

Бо в решті решт ти любиш мене справді.

[на самом деле коряво, зато в ритм и можно петь sera de dios]

Справді, було трохи схоже на них з Мією, тому він власне і читав вірші знову і знову, але мелодія не йшла йому до голови, хоч на стінку лізь. У голові зараз була тільки Мія – її запах, шкіра, очі, навіть її вередливий характер. Особливо характер. Він не міг всидіти на місці, тож пішов її шукати. Коридори здавались веселими, світлими, начебто ось-ось із кабінетів ангели повилітають. Або ще хто з Міїної контори. Але на Ману налетів лише похмурий Пабло.

-          Дивись, куди йдеш, хлопче, нам з тобою ще співати у групі, не час мене вбивати.

-          Пробач, - і пішов далі, ледь помітивши, що сталося.

-          Ти чого, - наздогнав його мексиканець, - Щось трапилось?

-          Нічого, в тому то уся проблема.

-          А нам здалося, - посміхнувся Мануель хитро, - що між тобою і Маріссою щось таки сталося.

-          Ну то ви помилилися. Кому це – вам? Відколи тебе стало двоє?

-          Відколи моя дівчина зі мною.

-          Щось ти занадто щасливий, ти не був у особливому захваті від Сабріни раніше, - буркнув блондин.

-          І зараз також. Просто у мене нова дівчина. Мія.

-          Ага. Супер, - відповів Пабло, і потім до нього дійшло, - Ти і Мія? Ви.. ви знову разом?

-          Так, - радісно відповів Ману.

-          Слухай, це правда? Хлопче, Так це ж круто. Ви чудова пара, справжній сором, що ви посварилися тоді. Як ти примудрився з нею помиритись? – не з простої цікавості запитав той.

-          Ніяк. Вона почала перша. Хоча – я також збирався...

-          Ага. Десь півроку тому ти збирався.

-          Чесне слово, я б сказав їй усю правду про свої почуття.

-          Ти щасливий телепень, Ману. Дівчина твоєї мрії сама до тебе йде, варто тобі лишень поглянути на неї.

-          А що дівчина твоєї мрії?

-          З чого ти взяв, що я досі закоханий у Маріссу?

-          Бо я не казав ні слова про Маріссу. Так що у вас трапилось?

-          Вона не хоче мене бачити... – сумно відповів Пабло.

-          І ти її послухав, йолоп? Марі може наговорити багато чого, але насправді єдине її бажання – це ти. Вона, мабуть сама собі в цьому не зізнається, але так воно і є, - Мануель від свого неземного щастя відчув потребу давати усім поради і всіх поєднувати. Здається, у Томаса з Пілар не все гаразд...

-          Я так не думаю.

-          Тоді ти двічі йолоп. Тримай, це тобі, - і дістав із кишені пісню Піа Спіріто.

-          Що це?

-          Сам зрозумієш. Бувай.

Ману побачив, як повз суміжний коридор пройшла Мія і чимдуж побіг за нею. Вона була вродлива, як видіння, і Ману підхопив її на руки і закружляв. Йому здалось, що колись давно він це вже робив – чи може, йому це снилося? Він почав цілувати її, пропускаючи крізь пальці її довге волосся, він цілував її шию, і раптом якась дивна сила наче відштовхнула Мію від нього.

-          Я не можу. Пробач, - Мія заплакала і побігла геть.

 

Частина 9

Він почав цілувати її, а в Міїній голові проносилися картини його поцілунків з Сабріною, вона уявила, як вона займалися коханням, як її Ману казав їй ті самі слова, що каже зараз їй, Мія не витримала цього і відштовхнула від себе хлопця.

-          Я не можу, пробач, - і побігла, не розбираючи дороги через сльози, що застилали їй очі.

-          Мія, - вигукнув ацтек і рвонув за нею. Він схопив її за руку і розвернув, - Мія, що сталося, люба? Я зробив тобі боляче?

-          Ні, але я так не можу. Я весь час уявляю на своєму місці Сабріну. Мені здається, ти нас порівнюєш.

-          Дурненька, - засміявся Ману і міцно-міцно обійняв її, - Я люблю тебе, а Сабріна – просто випадковість.

-          Правда? - хлюпаючи носом, запитала Мія, - Я теж тебе люблю.

-          Мені також важко, коли я згадую про тебе і Франціско. Але ми не можемо зіпсувати наші стосунки через якісь помилки у минулому, - розсудливо заявив Ману.

Мія міцно до нього притиснулась і зашепотіла йому на вухо, як сильно вона його любить. У такому стані їх і побачив її колишній хлопець.

-          Мія! – Франціско був схожий на побитого песика, - Що ти робиш, кохана?

Дівчина на секунду здригнулася, але не відійшла від Мануеля ні на півкроку. З минулим вони мали покінчити вже сьогодні.

-          Франціско, я прошу тебе пробачити мене, я ніколи не хотіла завдати тобі болю, але я кохаю іншого, і я не можу продовжувати обманювати себе, його, і тебе також. Ти ніколи не став би щасливим зі мною.

-          Мія, це неправда! Я люблю тебе!

-          Ні, тобі тільки так здається...

-          Я тобі не дозволю. Ти моя, і будеш моєю, або я вб’ю себе.

-          Хлопче, не кажи дурниць, - втрутився Мануель, - Мія не буде з тобою. Не треба нічого собі заподіювати.

-          Ти зрадник, забери від неї руки, - почав кричати Франціско. Мія плакала, - Я тебе не відпущу, чуєш?

-          Не треба, Франціско, - крізь сльози відповіла Мія, - Мені і так важко.

-          Їй важко! А мені як має бути, га? Ти залишаєш мене заради цієї мавпи?

-          Не смій так казати, я люблю його! – крикнула Мія. Якщо вона впоралася з Соль, Франціско їй на заваді не стане, - Роби собі, що хочеш, нам ти не завадиш!

Білявка демонстративно відвернулася від свого колишнього і тісніше обійняла Агірре. Решта її не цікавила, тільки обійми її коханого ацтека. Франціско, кліпаючи своїми дурними очима, дивився на них зо хвилину, і пішов геть. Ману був трохи шокований сміливістю та рішучістю Мії, але надзвичайно пишався собою. Йому було приємно, що вона так його захищає і так цінує. Тут за їх спиною роздалися оплески, і на них двох налетіла Соня Рей.

-          Мія, Ману, сонечка мої, ви помирилися! – вона змогла їх обох обійняти, стрибаючи при цьому в повітрі та хлопаючи у долоні, - Яка радісна новина, тим паче у цей день! Хоча б у однієї моєї дитини усе гаразд.

-          Соня, - поцілував її щоку Ману, - Дякую. Як там Марісса?

-          Моя красунечка, вона така сумна. Будь що потрібно влаштувати вам сьогодні свято! Може, вона хоч трохи розважиться насамкінець...

-          Кінець чого? – запитала Мія.

-          Дитино моя, - злякалася Соня, - Вона так рідко довіряє мені свої таємниці... Я не можу вибовкати цю, як тільки почула про неї.

-          Але ж я її сестра... – надула губи білявка.

-          Ну то спитай у неї, - посміхнулася Соня, - все, дитинчата, я пішла дізнаватися про свято, треба стільки всього до вечора встигнути.

-          Іди до Віко, вона щось планувала, - відповів Ману.

Коли красуня вже пішла, хлопець похитав про себе головою. Справжня буря, а не жінка. І звідки у неї тільки береться енергія? І дочки у неї такі самі, здавалося, що вона і народила Мію.

-          Знаєш, Ману, я з цими останніми подіями зовсім забула, але ще дещо дивне відбувається. Маріссі хтось на день народження подарував Ягуар.

-          Подарував що?

-          Ягуар.

-          Це був точно не я, - посміхнувся Ману, - Я, звичайно, заробляю у Франко Колуччі, але не стільки.

-          Я знаю, що це не ти, дурненький. Але конверт був не підписаний.

-          О. То може, там бомба? – продовжував жартувати Ману.

-          А може і бомба, - образилась дівчина, - Мені цікаво, звідки це все.

-          Ти плануєш щось особливе? – враз зацікавився хлопець. За розслідування візьметься Колобок.. тобто Мануель, - тоді, може, спитати у неї, хто той її таємничий фанат.

-          Вона не має жодного уявлення. Але у мене є невеличка ідея.

-          Яка саме.

-          Він надіслав їй ще й квіти. З такою ж карткою. Авто він міг і сам привезти, але квіти прибули з кур’єром, це точно сказала Глорія.

-          Мія, ти геній. Пішли до телефону, - загорівся Ману.

-          Нащо? У нас є мобільні.

-          А в мобільних у тебе ще й усі телефони Буенос-Айреса є? – жартівливо сварив її Ману.

-          Ой, а про це я не подумала...

І вони, хіхікаючи і згадуючи старі добрі часи своїх пригод, побігли до телефонної книги. Вона швиденько зателефонували до першого за алфавітом квіткового салону... і звісно що пролетіли. На третьому десятку їй ентузіазм дав значну тріщину. На четвертому Мія вирішила, що то була найдурніша з її ідей, і взагалі, якщо хтось хоче дарувати машини анонімно, хай собі анонімом і залишається. Але на 48-му номері вони таки дізналися, яка крамниця продала зелені орхідеї, та ще й доставила їх на адресу школи „Elite way”. Пощастило, як завжди, Ману. Він швиденько занотував адресу за хвилин 20 їзди від школи, і підморгнув Мії. Те, що вони робили щось разом, завжди допомагало їм вирішувати особисті проблеми, ось і зараз – вони вже майже забули про Сабріну і Франціско, які привидами маячили на горизонті.

Поки Соня і Віко тримали у своїх руках підготовку до святкування дня народження, кричали на фотографів і діджеїв, Фелі писала меню і домовлялася про квіти а Рокко, який намагався тихенько втекти, бігав по кімнатах і запрошував усіх особисто, а кого не зміг знайти – по телефону, Маурісіо, у клубі якого вирішили святкувати, жалівся на долю і хотів вбити зірку вар’єте, Мія і Мануель викликали таксі і, прикидаючись, що вони у детективному романі, їхали до крамниці, цілуючись на задньому сидінні. З Ману білявці зовсім не здавалося, що це вульгарно.

Навпаки, все було просто ідеально.

 

Частина 10.

Пабло не вірив своїм очам, і йому довелося зайти назад до школи і ще раз вийти. Тільки тоді він впевнився, що яскраво-червоний Ягуар, що стояв перед школою, не вигадка його бурної уяви. Він сам залишився без машини вже майже два місяці тому після позапланової сварки з Серхіо, і тепер заздрісно роздивлявся подарунок Марісси. Так само як Томас, Гідо, Хав’єр, Рокко, Маркус, Дієго і взагалі ледь не вся школа. Більшість з них про таку могли тільки мріяти. Звичайно, тільки він ревнував, що хтось дарує рудій такі автомобілі, але усі ковтали слину при першому ж на неї погляді. Вона виблискувала на сонці, яке щойно визирнуло з-за хмар, і, здавалося, манила до себе пальцем: „Я така швидка й потужна, поїхали зі мною”. Хлопці, які колись сварилися з Марі – а таких була більшість – пригадували, чи встигли помиритися, і чи можна попросити ключі хоча б на годинку. По всьому виходило, що ні. Бустаманте про таке навіть не замислювався. Можливо, якби у машині була бомба... або зіпсовані гальма... то у нього і була надія проїхатись. Він важко зітхнув і поплентався до своєї кімнати.

Спати йому більше не хотілося, але він завалився в одязі та кедах на ліжко і обійняв свою темно-синю подушку. Він порився у кишенях і знайшов жовтий папірець, який йому втиснув до рук Мануель. Його друг взагалі був удачливим, але це його примирення з Мією здавалося справді магічним. Наче нарешті зірки встали як треба і звели їх разом. Пабло було соромно, але він усе одно страшенно їм заздрив. І чому тільки йому так не поталанило? Він розгорнув листок і одразу впізнав почерк Марісси, бо так жахливо не міг писати навіть він. До нього не одразу дійшло, що саме він тримає у руках, які саме слова у цій пісні. А коли дійшло, то він вже не міг зупинитися, і перечитував її знову і знову.

Написати до неї музику було справою п’яти хвилин. Ще хвилин десять він роздруковував тексти і музику. А жовтий папірець він не збирався нікому (навіть законній власниці) віддавати. Але що потім з цією піснею робити? Не піти до Марі і сказати їй правду, бо вона запросто засміється йому в обличчя. Така вже Марісса Піа Спіріто, з нею не буває легко. Тому він просто вибіг з кімнати і знайшов десь недалеко від Маркітоса Лухан.

-          Мануель написав пісню, ми будемо її сьогодні співати, передай Маріссі, - з невинним поглядом пробелькотів той.

-          Не думаю, що вона погодиться сьогодні співати, - засумнівалася Лухан.

-          Ти просто передай їй, і все.

-          Передам, - буркнула Лухі, і коли хлопець трохи відійшов, додала, - Недоумкуватий боягуз.

Пабло це, звичайно, почув, але зробив вигляд, що нічого не сталося. Врешті решт, сенсу через правду сваритися не було. Сьогодні справді був не його день.

„Хай йому грець”, - подумав Бустаманте і забрав роздруківку від Лухі.

-          Я сам передам.

Перед дверима Спіріто він провів декілька не найприємніших хвилин свого життя. Він і правда був боягузом, бо боявся навіть постукати, не те що увійти до її кімнати. Хоча руда могла залякати будь кого... Він нарешті наважився легенько вдарити пальцями у двері.

-          Мамо, мені вже набридло. Роби, що хочеш з Днем народження. Я прийду, радійте з цього і не вимагайте більшого. Але заходь, раз вже прийшла.

-          Це я, - відкашлявся блондин, і пройшов до кімнати. – З Днем народження.

-          Чого тобі, - непривітно буркнула Марі.

-          Тобі обов’язково зі мною сваритися?

-          Так.

-          Чудово. Давай сваритися.

-          Придурок.

-          Скажена.

-          Бабій.

-          Руда.

-          Недолугий.

-          Недоумкувата.

-          Егоїст.

-          Хвора.

-          Курча.

-          Порося.

-          Татусин синочок.

-          Язиката дурепа.

-          Ти вирішив мене дістати? Чого прийшов?

-          Сама сказала, що хочеш зі мною сваритися.

-          Відколи це ти робиш те, що я скажу?

-          Тільки якщо мені цього також хочеться.

-          Тобі хочеться наговорити мені гидоти? Тобі здається, що твоя дівчина недостатньо постаралася, і мені потрібно ще трохи бруду?

-          Мені хочеться тільки бути з тобою, але ти будеш не ти, якщо усього цього мені не скажеш. Якщо ми не сваримося, ти мене і не помічаєш. І Соль мені не дівчина.

Спіріто не знала, що думати. Він аж занадто серйозно на неї дивився. Їй просто потрібно було забратися геть з цієї школи. Вона не могла стояти навпроти нього, у неї аж руки тряслися, і вона вирішила дати їм якусь роботу. Потягнувшись до шафи, дівчина витягла здоровенну сумку і почала складати речі.

-          Що ти робиш?

-          Ти мені заважаєш, Пабліто. Я речі складаю, на що ще це схоже?

-          Ти кудись їдеш?

-          Подалі від цієї школи.

-          Я б теж забрався звідси, якби в мене була така машина... – мрійливим тоном промовив той.

-          Правда?

-          Ще б пак. Що я тут забув? – Марісса не думала, що їй буде так боляче це почути. Він так легко залишив її позаду, - Звичайно, я за кермом червоного Ягуару, і ти з якоюсь мапою можемо їхати хоч на Південний полюс.

-          З чого ти взяв, - з полегшенням відповіла Марісса, - Що я дозволю тобі сісти за кермо?

-          Бо найближчий тиждень з твоїми руками ти не зможеш вести машину, - Пабло враз посерйознішав, - Мені шкода, що це сталося.

-          Дрібниці. Це ж не ти зробив.

-          І я також. Соль зовсім хвора. Я знав, що вона весь час до тебе ревнує, але я не думав, що вона зайде так далеко.

-          Вона ревнувала до мене?

-          Звісно.

-          Добре, проїхали. Мія поквиталася з нею за всіх нас. Шкода, ти мабуть, її кохав... – збрехала Марі, бо анітрохи не шкодувала.

-          Ні, не кохав.

-          Справді? – буркнула Марі.

-          Звісно, мені подобаються скажені дівчата, але ж не такий клінічний випадок.

-          То ти покинув мене заради дівчини, яка тобі трохи подобалась?

-          Ні, - прийшов час для найнеприємнішої частини. Пабло не хотів виправдовуватись, але читати думки Піа Спіріто ще не навчилася, - Я покинув тебе, бо був боягузом.

-          То чого ти прийшов? – більш приязно спитала Марі. Її лякали відверті з ним розмови.

-          У мене є для тебе подарунок. Цю пісню Erreway буде співати на твоєму Дні народження. Ще раз вітаю тебе, - і Пабло поцілував її щоку, - але щоб ти не втекла, я заберу твої ключі.

Хлопець підхопив зі столу ключі від машини і втік з кімнати, док Піа Спіріто не оговталася.

 

Частина 11

-          Пустоголова лялька!

-          Мексиканська мавпа!

-          Дурепа! У тебе вуха, як у кролика!

-          На себе подивися, потвора! Ненавиджу тебе! – кричала Мія.

-          Не вірю, як я міг півгодини тому вважати, що кохаю тебе?

-          А я! Як я могла тобі зізнатися у коханні! Ти кретин і зрадник, ти мене не вартий.

-          Ти дурепа, - у Ману аж голос зривався від гніву, - Не знаю, що я взагалі в тобі побачив. Ти безмозка і зовсім не маєш почуттів!

-          Хворий, придуркуватий, ненавиджу тебе, ненавиджу, - з Мією, здавалося, зараз трапиться істерика.

П’ятнадцять хвилин тому вони вийшли з таксі, діставшись крамниці, і виявилося, що квіти надіслала Марісса Піа Спіріто. Сама собі. Що, звичайно, не могло бути правдою, бо Міїна сестра ненавиділа подібні жарти.

Мія вирішила трохи пофліртувати, або дізнатися від адміністратора, симпатичного хлопця, хто саме і якою кредитною карткою платив за замовлення, і їй легко вдалося замилити хлопцю очі. Нажаль, Ману закатив їй жахливу сцену ревнощів.

Дівчина вирішила зробити невеличкий крок до примирення. Все ж таки вона дійсно захопилася фліртом, і навіть поцілувала насамкінець адміністратора у щічку. Вона побігла за мексиканцем і схопила його за руку, ніжно заглядаючи в очі.

-          Ману, ти не можеш ревнувати мене до нього...

-          Можу.

-          Ну не дуйся, тобі не пасує...

-          Мія, якщо ти будеш цілувати кожного хлопця, від якого тобі потрібно буде щось дізнатись, боюсь, у наших стосунків не буде майбутнього, - трохи подобрішав Агірре.

-          Ну, так я його не цілувала, - і Мія пристрасно поцілувала свого хлопця, і приблизно на три хвилини сварка була забута.

-          Справді, так ти його не цілувала.

-          Я тебе кохаю, дурний. Але мені приємно, що ти так мене ревнуєш.

-          Бо я також тебе кохаю.

Агірре з Колуччі чудово розуміли, що без сварок їх стосунки неможливі. І що спокій між ними запанував хвилин на десять. Але і за те були вдячні. Мануель, який мав деяких знайомих у банку, домовився, що йому повідомлять про власника кредитної картки (от чого варта банківська таємниця в корумпованій країні).

Поки вони чекали, що їм зателефонують і повідомлять інформацію, довелося відвідати Соню, яка з школи перемістилася до клубу Маурісіо і хотіла знати думку Мії з будь-якого найдріб’язковішого приводу, оскільки Марі відмовлялася допомагати, посилаючись на знеболювальне.

Хотілося б сказати, що в клубі було чудово. Але в клубі було жахливо. Ресторан запізнювався зі стравами, квіти у безладі лежали на підлозі, Соня Рей в паніці стрибала навколо Маурісіо, за нею бігала спітніла Віко із записником та трьома мобільними. В Агірре стався напад паніки, Мія, турботливо його виводячи, підморгнула Соні і вустами лише промовила – все гаразд.

Лише коли вони врешті решт прибули до школи „Elite way”, Ману згадав дещо важливе.

-          Мія, ти тільки не хвилюйся через це..

-          Щось сталося?

-          Нічого особливого, але я віддав вірші Марісси Пабло.

-          Що? – історія має тенденцію до повторення, ось і півгодини з останньої сварки минули надто тихо, - Пустомеля, ідіот, язика не тримаєш на припоні.

-          А ти, могла б і раніше йому віддати. Може, це їх помирить.

-          Та це їх скоріш за все вб’є. Марісса ніколи більше нічого мені не довірить! Ти посварив мене з сестрою, кретин.

-          Безсердечна лялька!

-          Ацтек, мавпячий король.

-          Барбі пустоголова!

Мія ображено відвернулася.

-          Ну добре, пробач. Мені справді не варто було вирішувати без тебе.

-          Ти не поважаєш мою думку.

-          Чому ж, я дуже тебе поважаю.

-          Ти вважаєш мене дурненькою. Я не можу зустрічатися з хлопцем, який вважає, що в мене одна звивина.

-          Я так не вважаю. Кохана, ну пробач, - і Ману лагідно її поцілував.

-          Ну добре. Але якщо ти хоча б подумаєш, що я дурна, я тебе знищу, - надула губи Мія, але більше жартівливо ніж ображено.

Вони знову поцілувалися, цей раз вже не так лагідно, скоріше вже аж занадто пристрасно. Перервав їх (ні, не Блас, дякуючи Богу) Томас, який бурмосився і втиснув їм до рук папірці.

-          Це від Пабло, нова пісня. Але я вам не секретар, дістали вже.

-          Чого він такий злий? – запитала Мія.

-          Якби ти зустрічалася з Пілар...

-          Ой, питання знімається.

-          Що за пісня?

-          Мені здається, ти і сам здогадуєшся.

-          Як ти думаєш, Марісса її бачила?

-          Як ти думаєш, вона її заспіває?

-          Може, час вже нам втрутитись у їхні справи? Ми майже сім’я.

-          Тільки батька Пабло я виключаю з такої родини.

-          Угу, такий краще б залишався дуже дальнім родичем

І закохані засміялися тихенько і самі з себе, і зі своїх друзів. Шкода, що вони єдині були такими щасливими, їм хотілося розділити своє щастя з усіма в світі. Вони так і зроблять, трохи пізніше, от тільки відірвуться одне від одного. Може, років за 50.

 

Частина 12, остання

Піа Спіріто, ти кретинка. Чому ти дозволяєш йому вертіти собою, куди йому зручніше. Він думає, що в перерві між Соль і кимсь іншим ти будеш гріти йому ліжко? Що з тобою, де твоя гордість? Ти стільки разів відкривала перед ним свою душу, час вже звикнути, що ти йому не потрібна.

Вона гнівно і різко кидала речі до сумки. Забрав її ключі, що вона не втекла! Ха, наївний. Справжню Спіріто ніщо не зупинить. Треба буде, вона його ключі вкраде... ні, у нього вже немає машини. Тоді у Гідо, йому батько подарував. Не Ягуар, звісно, але куди треба довезе. Грошей на картці... якщо Спіріто перевів останню суму, то навіть із країни виїхати можна. Кому ти брешеш, Маріссо, кажучи, що це не через Пабло? Ти тільки його і боїшся.

Ні, так не можна. Треба з усіма попрощатися. Вона піде на день народження, навіть з цими гидотними бандажами на руках. Вона ледь тримала одяг, мікрофон тим паче буде важко, але Піа Спіріто не буде боягузкою. Якщо Мія зробила з Соль щось гірше за котлету, то вона може сказати йому все в обличчя і з усіма попрощатися.

Клуб був прикрашений чудово. Віко в блакитному і невагомому зустрічала гостей, Соня Рей в червоній сукні втомлено сиділа, не в силах навіть підійти до неї. Марісса зробила те, чого сама від себе не чекала.

-          Мамусю, я так тебе люблю. Дякую тобі за все, що ти зробила, - і міцно її обійняла.

-          Дитино моя, - на секунду розімліла красуня, - Слухай, ти, випадково не помираєш від якоїсь дивної невиліковної хвороби?

-          Ні, мамо.

-          Ну добре. Може, це ліки так діють...

-          Мама...

-          Гаразд. Іди, привітай своїх гостей. Хоча одягнена ти не на свято...

Марі була в простій бірюзовій кофті на блискавці і не менш простих джинсах. Ну і що. Вони б знали, як боляче було перевдягатися. Спідницю вона б не пережила. Дівчина знайшла очима Мію.

-          Сестричко, ти сама?

-          Ману пішов за напоями. Ти як?

-          Живу, хоча знеболювальне майже перестало діяти. Зате я почала відчувати свою щелепу.

-          Бідненька... Ми з Ману довго думали..

-          Марі, люба, з Днем народження.

-          Дякую, Мануель. Тебе також вітаю, сам розумієш з чим, - хлопець розплився в усмішці.

-          У нас є для тебе сюрприз.

-          Який?

-          Одна людина, яка дуже тебе любить і дуже хоче з тобою помиритися, чекає на тебе біля бару.

-          Хто-хто?

-          Просто піди туди, - Мія і Агірре, наче змовившись, підморгнули одне одному.

Найменше у світі їй хотілося з кимсь миритись, але Спіріто попленталась до бару. Вона не хотіла засмучувати друзів, але боялася побачити Пабло за тим баром. І якась її частина була дуже розчарована, коли виявилося, що не Бустаманте, а Октавіо сидить на стільці і нервово крутить стакан.

-          Октавіо?

-          Дитино люба, я хочу, щоб ти мене вислухала. Розумієш...

Марісса вперше чула історію знайомства своїх батьків. Вона вперше чула, що донедавна її батько навіть не здогадувався про її існування. І ще – вона вперше в житті відчула потребу повірити йому. Не просто пробачити, бо тут їй рівних не було, але й покластися на нього в своїх почуттях.

-          Октавіо, - вона обійняла його, - я тобі вірю.

-          Ти можеш назвати мене батьком?

-          Так, тату, - вона і не помітила, як почала привселюдно плакати.

Вона ще трохи поговорила з ним, поки Віко не вийшла на сцену з мікрофоном і не розпочала шоу.

-          Сьогодні ми всі вітаємо двох дівчат, яким нарешті можна водити, з тим, що їм виповняється по 16 років. Прошу піднятися на цю сцену Мію Колуччі і Маріссу Піа Спіріто.

Мія в чудовій білій сукні та в обіймах Мануеля була справжньою королевою. Марісса недбало розкуйовдила коротке волосся і також забігла на сцену. Чомусь за нею туди виліз і Пабло.

-          Ці четверо не тільки наші друзі, але й відома група “Erreway”, яка заспіває сьогодні декілька пісень. Але перед цим ми підготували невеличкий сюрприз. Фелі!

Куліса, заздалегідь вивішена де треба, приховувала величезний білий екран.

-          Ці кадри ми здобули, шантажуючи їх власників або крадькома переписуючи у сусідок касети. Це справжня історія групи, а також Мії і Марісси. І саме на цій сцені відбувся їх перший виступ.

Відео було довгим і чудовим. Звичайно, там були моменти неприємні, але смішні – як дівчата на початку свого знайомства ледь не повиривали одна одній очі, перший виступ групи – без Марісси, сварки і поцілунки Мії та Ману, які зараз тісно обіймали одне одного, боячись відпустити. А ще – сварки і примирення Марісси та Пабло. Двое переглянулися, коли побачили себе на екрані, але Марісса одразу відвела погляд.

-          Маю надію, що вам сподобався наш сюрприз. Ви маєте нам подякувати, що ми вирізали кадри, де ви зранку без макіяжу. А тепер – виступ “Erreway”.

Змінилося світло, і заграла Para Cosas Buenas. Марі було все важче тримати мікрофон, знеболююче перестало діяти, але її посмішка була сонячною. Вона справді любила співати у цій групі. Через три пісні Мія збиралася оголосити нову, і Марісса наважилася сказати правду.

-          Дякую всім за таке чудове свято. Ми з сестрою щасливі, що всі наші друзі зібралися тут зі стількох особливих нагод. Оскільки тут на даний момент справді всі, я хочу оголосити, що це останній виступ гурту Erreway – зал зашумів, - принаймні у такому складі. Я залишаю групу і, нажаль, школу Elite way. Але ви завжди будете моїми улюбленими однокласниками. Ця нова пісня – для вас усіх. І, звичайно, для однієї особливої людини. Мій прощальний подарунок.

Зал гудів, але пісня (звісно що Sera de Dios) усім сподобалась, хоча група лише раз провела репетицію, і ту без Марісси. Дівчина співала більше від серця, ніж з пам’яті. Як тільки долунав останній акорд, Марі зійшла зі сцени і побігла до виходу. Мія хотіла йти за нею, але її хлопець її втримав. Пабло ж не тримав ніхто.

-          Маріссо, зачекай.

-          Що?

-          Ти не можеш так поїхати...

-          Як?

-          Не знаю. Так. Ще стільки всього треба сказати...

-          Я вже все сказала, тільки ти не мав права почути.

-          Я знаю, ти ображена на мене...

-          Ні, дурненький. Я завжди буду тебе любити. Я тобі пробачила. Але бути з тобою – це зовсім інше.

Марі відвернулася і повільно пішла геть.

-          І тобі навіть не хочеться повернути Ягуар?

-          Ключі у тебе.

-          Так. В ньому також мої речі. І мапа. Якщо ти поїдеш не зі мною, то не зможеш же ти заборонити мені поїхати за тобою.

І саме і цей момент в Маріссі щось зламалося. Вона раптом зрозуміла, що боялася все своє життя, і що в цей раз може ризикнути і довірити Пабло своє серце. Ще раз. Вона розвернулася і кинулась йому в обійми. Тримаючи його обличчя у долонях, вона довго його цілувала, з пристрастю, яку сама від себе ховала, і він так само довго їй відповідав.

- Обійшлося і без тебе, кохано, - прошепотів на вухо Мії Мануель.

- Кого це хвилює, ацтек? – ніжно відповіла та.

У них ще було багато проблем, але про них – у наступних фіках.

Snusmumrik

Начало