Фик о 16-летии Мии и Мариссы

Частина 1

Школа „elite way” тихесенько спала – пів на сьому ранку навіть для четвертого курсу – ба навіть для Бласа – було зарано для чогось іншого. За вікном крапав дрібний гидотний дощик – і Марісса Піа Спіріто дивилася, як краплі стікали по сірому склу. Вона сиділа на підвіконні, очікуючи на свій день народження, який мав бути рівно через 2 хвилини 28.. 27 секунд.

Їй, так само як і Мії, виповнялося сьогодні 16 років. Вона пригадала, яка рік тому була весела вечірка – вони з сестрою ненавиділи одна одну, а Соня планувала їм спільне свято. Рік тому вона була шалено закохана і щаслива. Сьогодні їй все було байдуже – і необхідність відпрацьовувати хімію, і Хав’єр, і зрадник Дієго, і той кретин Октавіо, і дурепа Лола, і підлота Соль, і всі інші жінки, на яких завше западав Пабло.

-          До біса цього Бустаманте, - промовила вона до себе, - Чого він мені весь час до думки? Мені 16, а не 6.

Вона погано усвідомлювала значення цієї дати.

-          Маріссо, що ти тут робиш? Я тебе шукала, сонечко. Зі святом, - Мія поцілувала сестру і втиснула їй до рук смугастий пакунок.

-          Тебе також, - посміхнулась Марі, - Але ти не отримаєш подарунка. Тобі ще півгодини чекати, дарма що ти заради мене встала раніше.

-          Ну... – надулася білявка, - не будь жорстокою, я хочу зараз, мені ж цікаво!

-          Я не відкриватиму свій без тебе, якщо хочеш. Зачекаємо разом.

Мія також всілася на підвіконня, і відволікала веселими балачками подругу від сумних думок. Через кілька хвилин обидві вже посміхалися.

-          Ми плануємо зібрати усіх у цій школі! – захоплено планувала вона, - Це буде вечірка століття!

-          Угу. Запросимо тільки привид комунізму, куди це століття без нього.

-          Тобі не хочеться святкувати?

-          Не те щоб я була проти, тож не думай про це. Розкажи мені краще про свого Франціско. Ти вирішила, що робити?

-          А що вирішувати, - здивувалася Мія, - якщо він мене кохає, і мені з ним добре?

-          Ти кохаєш іншого.

-          Ой, не треба про Мануеля.

-          Треба. Він був з Сабріною, а ти – з Франціско. Вважай, що помстилася, - посміхнулась Спіріто, - Це тільки мені треба було б стати шльондрою, аби помститися.

-          Ти не надто переймалася історією з Дієго раніше, - здивувалася Мія.

-          Та я не про... не переймаюсь. Я невдало жартую.

Дівчата ще трохи посиділи вдвох – їм нечасто випадало поспілкуватись без сторонніх, сварок своїх подруг, щохвилинних СМС-ів та проблем Соні та Франко, та пішли до кімнати Марісси, де стояв величезний рожевий пакунок з метеликами.

-          З Днем народження, люба!

Мія захоплено розглядала чудові модельні чобітки, про які мріяла два тижні (і як тільки Марісса зібрала гроші?), поки її сестра раділа, хоча й без значного ентузіазму, але щиро новому годиннику. Раптом білявка згадала, що саме час приводити себе до ладу, і побігла до себе в кімнату.

-          Маріссо, дивися сюди. Це тобі подарунок, - і підняла з підлоги зелений конверт, у якому лежали тільки ключі, - Це від авто, Маріссо!

-          Що? Від авто?

-          Точно.

-          Авто надіслало мені подарунок?

-          Дурненька, тобі хтось подарував машину!

Руденька схопилася з місця і підбігла до подруги. Взявши конверт, вона дістала ключі, потім роздивилася папір ззовні і зсередини. Жодного підпису, тільки слова „Por Marizza” на конверті.

-          Це від кого, цікаво?

-          Може, Соня?

-          Соня Рей? Та вона б упісялась від гніву, якби дізналась про машину. Пам’ятаєш перегони?

-          І те правда. Тоді може Спіріто?

-          Він мені за все життя жодного подарунку не зробив. Він мені гроші на рахунок переводить іноді, і все.

-          Тоді я не знаю...

-          Ось і я також. Не знаю. Але точно знаю, що буду робити сьогодні, - хитро посміхнулася руда.

І дівчата як були, в піжамах, вибігли на двір. Машина була казковою. Яскраво-червоний спортивний Ягуар, який коштував, мабуть, не менше від квартири. І на сидінні водія, на довершення, лежала малесенька пластикова картка – права водія.

-          Марісса, ти не збираєшся робити нічого такого?

-          Якого?

-          Небезпечного!

-          Звичайно, - широко посміхнулась та, - збираюсь!

 

Частина 2

Мануель прокинувся у чудовому настрої. Ні дрібний дощик, ні СМС-и від Сабріни не могли його зіпсувати. Це був як раз той настрій, під який він міг написати непогану мелодію. Звісно, що Пабло музика давалася простіше, але сьогодні щось таке висіло у повітрі... мелодійне.

Власне, Ману жахливо набридла та Сабріна. Вона не була поганою, але її скиглення і претензії могли не дістати хіба що мумію. Звісно, Мія могла бути такою ж нестерпною, але Мію він кохає... кохав. Чи кохає? А, яка різниця... якщо вона спить з Франціско. Ця думка як завше змусила Ману здригнутись від одрази. Він не міг уявити собі цю гарненьку дівчинку, таку ніжну і тендітну, з цим придурком. А якщо він зробив їй боляче? І взагалі, він потворний. Ба, Мануель Агірре, ти ревнуєш як хлопчисько. Чому з Мією все мало бути так заплутано і складно?

Ось-ось його чудовий настрій зникне – промайнула думка. Дощ майже припинився, Ману прийняв душ, мугикаючи під ніс щось веселеньке типу „Гоп-гоп-гоп, чи не гоп?” і всі негаразди забулися. Ледь Ману встиг натягнути сорочку, в кімнату залетів Рокко.

-          Чого тобі, хлопче? – доволі приязно відповів той.

-          Просто порадитись.

-          Угу?

-          Ми з Віко хочемо зробити сюрприз для дівчаток, і думали...

-          Яких дівчаток?

-          Ти чого? У Мії та Марісси сьогодні дні народження! Чи ти з дуба впав і у тебе амнезія?

-          Це сьогодні? – запанікував Ману, - Я геть забув. Я вважав, що свято за тиждень.

-          Тю, геть забудькуватий став? То щодо сюрпризу, - продовжив Рокко, - Віко і Фелі готують щось надзвичайне, справжнє шоу. Але без тебе і Пабло нічого не вийде. Ви допоможете?

-          Я-то звісно, я зовсім забув про подарунки. А Пабло – не знаю. Я спитаю. То що саме потрібно?

За півгодини план був викладений перед сонним і трохи загальмованим Пабло і склеротичним Ману, і обидва – хоча й зі скрипом – погодилися взяти участь. Бустаманте півночі не спав, тож погодився б на усе, аби лишень його повернули у ліжечко чи до Соль, а у Мануеля дійсно був неперевершений настрій. Він щиро хотів бути привітним і милим до усього світу, навіть до Мії. Що вже казати про душку Піа Спіріто, яка була йому як менша сестра.

Віко хотіла, аби група заспівала на святі, решту сюрпризу хлопцям не повідомили, натякнули лишень, що то буде дещо геть неперевершене.

-          Стільки крику через якусь руду з поганим характером, - пробелькотів Пабло.

-          І пустоголову білявку, - погодився Ману.

-          Ти ж був у неї шалено закоханий.

-          А ти у Маріссу, ще більше.

-          Добре, залишили цю тему. Я піду ще трохи покуняю. І чого тільки усі підхопилися у такий час? Ще й у неділю. Не розумію, - і пішов додивлятись якісь свої сни.

Сабріна, не встигли зачинитись за Пабло двері, увійшла до кімнати.

-          Ну що за ранок! – здивувався Ману, - Що трапилось, що ти так рано прокинулась?

-          Я скучила, любий, мені снилося, що ти мене обіймаєш, і цілуєш... – відказала дівчина і притягнула до себе за шию мексиканця.

-          Угу, - той розійняв її руки, - то ти прийшла через це? Бо бажаєш здійснити свій сон?

-          Звісно, коханий.

-          І ти забула, що ми сьогодні відпрацьовуємо хімію? Десь за годину?

-          Не хочу хімію, - пропищала та, і у хлопця позакладало вуха. Ну що за дурепа, не може нормальним голосом розмовляти?

-          Я теж не хочу. Але ми забили на лабораторну у четвер, усім класом. Дуноф нам шиї повідкручує і вивісить наші голови замість прапорців на колонах, якщо ми ще раз таке утнемо.

-          Ну, - Сабріна надула губи.

Мануель легенько її поцілував, аби відчепилась, і потягнув до кімнати відпочинку – може, хоч подруги її на найближчу годину заспокоять? Звісно, у кімнаті була іменинниця – Мія б не пропустила і хвилини уваги до своєї персони. Вони не сварились на людях – майже, бо підтримували стосунки у групі, як і Пабло з Маріссою. Звичайно, коли усі зустрічались, було простіше, але можна ж було просто прикидатись друзями, тож Ману підійшов її привітати, і поцілував їй щоку. Її шкіра була такою ніжною, і ранкове сіре світло так на неї лягало, наче вітер пестив її щойно, і раптом для мексиканця зупинився час, він вдивлявся у свою кохану (чи колишню), йому вже здалося, що це сон, аж поки він не прокинувся від її різкого:

-          Чого витріщаєшся? Хочеш, щоб тобі повилазило, ацтек? – Мія нервувала, цей погляд пробудив у неї дивне відчуття.

-          Нічого, дурепо, гадав, то в тебе прищ виліз чи косметика так погано лягла? – відрізав ображено Ману, все ще подумки цілуючи її шкіру, вже десь біля шиї, того самого місця, де б’ється артерія, коли вона часто-часто дихає... Чому у них все так заплуталось? Ману раптом стало шкода, що вони так погано розсталися – і тепер він з кретинкою, а вона з бридким типом. Йому стало цікаво, чи є в них ще один шанс. Хоча б один малесенький шанс.

 

Частина 3

Бустаманте ніяк не міг поспати. Мало того, що Соль була геть ненаситна, і весь час чогось від нього вимагала своїм дурним голосом, наче вовки по свиней прийшли, так ще й та придуркувата хімія вилізла їм усім боком. Тільки він дійшов до кімнати і завалився до ліжка, як приперся Томас, вчитись. Найменше йому до голови зараз йшли формули, тож він поплентався прийняти душ. Як не тупо, але дівчачий здавався вільним, а в хлопців було зайнято. Нічого дивного. Підлота в дусі опери „Життя юного Пабло Бустаманте”. Не надто вагаючись, хлопець вирішив скористатись дівчачою. Справді, не вперше ж він там знаходиться. Рік тому вони взагалі весь час нею користувались, і ніхто не вмер.

Він продовжував так себе впевнювати допоки не побачив, як з душу вийшла Марісса, і усі слова повилітали у нього з голови, а щелепа тихенько поїхала вниз. Як йому здалось, що тут порожньо? Марісса не бачила його у дверях, поправляючи бретельку, і дві величезні краплі зтікали по її шкірі, збираючись у найцікавішому місці. На ній було найзвичайніше біле спіднє – але воно так прилипло до рожевої вологої шкіри, що здавалося сексуальнішим за будь-яку червону білизну, яку так полюбляла Соль. Мокре волосся поприставало до ніжних щік, і навколо раптом запахло жасмином. Від цього захоплюючого споглядання його відірвав крик Соль, такий голосний, що усі мертві околиці покидали коси і розбіглися хто куди бачив.

-          Пабло, що ти тут робиш? Та ще й з нею? – вона готова була повиривати Маріссі усі її короткі руді патли. Хлопець не дивився так голодно на саму Соль вже... мабуть, що ніколи.

-          Ой, заспокойся, Соль. Я не хочу, щоб тут з тобою трапився припадок істерики. Моя скринька з амфетамінами залишилась в кімнаті, - Марі, здавалось, було байдуже, і що Пабло її жадібно роздивлявся, і чому. Вона мала вигляд королеви, яку відволікають якимись дурницями.

-          Не смій зазіхати на мого хлопця, ти, потвора, - проверещала фарбована лялька.

-          Якщо я така страшна, то не можу його зацікавити. А якби й могла, то не захотіла.

-          Ти мрієш про нього, усі дівчата бажають мого хлопця! – продовжувала кричати дурним голосом та. І нащо тільки Бог при народженні вмонтував їй до рота мікрофон?

-          Ой, та якщо мені потрібен буде клоун на день народження, то я звернусь до професіоналів! Твій хлопець у цілковитій безпеці, вертихвістка.

-          А в тебе ще й день народження? Вже закінчуєш дитсадок?

-          Ну й добре, що не виписуюсь з будинку для літніх. Вперед ногами. Ти мені потім розкажеш, як воно.

-          Мій хлопець мені хоч не зраджує з іншою, а ти жодного втримати не можеш, - вдарила Соль.

-          Твій? – Марісса засміялась, як рожеве порося, - Твій? Та Пабло залізе під першу спідницю, тільки но ти відвернешся! Тому ти від нього і на крок не відходиш, так? Шльондра і бабій, яка пара!

-          Мій хлопець не зрадить мені, я його цілком задовольняю, не те що ти, хвора!

-          Хвора тут тільки ти. Вам би з Пабліто перевіритись на сифіліс! І ти занадто часто повторюєш, що він твій хлопець. Думаєш, якщо ти скажеш це тисячу разів, то воно здійсниться, дурненька?

-          Він мій-мій-мій.

-          Ну то й радій собі з того, чого до мене лізеш? Ти краще вже гомиків від нього віджени, бо то вони на таких блакитнооких татових синочків радо западають.

-          Дівчата, припиніть сваритись, - очуняв хлопець, - Нічого ж не сталося.

-          Сталося, вона до тебе клеїться, - прокричала Соль. „Якби ж то”, подумав Пабло.

-          Ти, Соль, народилася, те і сталося. Така гарнюня! – знущалася Спіріто, тягаючи її за щічки - Працюєш над собою, поки природа на тобі відпочиває, так?

-          Ти на що натякаєш, бридка пико? Та я тебе без волосся залишу на все життя!!!

-          Та пішла ти! Треба мені воно? Чао, діти, у мене свято, і я не стану псувати собі настрій, - відрізала Марісса і гордо закутавшись у рудого пухнатого рушника, як у мантію, продефілювала до виходу.

-          Пабло, ти її чув? Вона мене ображає, - повисла кваСольа на плечі свого коханця, голосно скиглячи.

Але той був надто зайнятий своїми думками, аби звернути на неї увагу, лише закинув руку їй на плече і дозволив їй жалітись на все, що хоче. Як дивно, відколи Маріссі стало байдуже, де він і з ким? Чи вона вже зовсім його – їх – забула? Здавалося, їй до стелі і те, що Соль наговорила їй гидот, і те, що Пабло зустрічається з іншою. Його це образило, бо він сам страшенно ревнував до Дієго, та й до Хав’єра також. Колись Марісса була так у нього закохана... а тепер, мабуть, уже ні.

Пабло відчув, наче він тільки що втратив найкращого друга. Раптово Марісса здалась йому не тільки вродливішою від усіх, але й найближчою людиною в усьому світі. Як раз тоді, коли їй до нього байдуже. Він тільки й хотів від життя, що найкращу дівчину. І ось поруч з ним була вродлива, розкута і начебто закохана в нього Соль, а він вмирав за шаленою і схибнутою Маріссою. Підлота й справді пасує до його життя, подумав Бустаманте. А до його стосунків з рудою можна навіть таке гасло додати. І чому тільки все так заплутано?

 

Частина 4

-          Колуччі! – крикнула Глорія через усю кімнату.

-          Глорія? – відповіла білявка, - щось трапилось?

-          На твоє ім’я понадходило квітів, як на якийсь похорон. У тебе День народження?

-          Так, - радісна посмішка не зникла навіть за недолугих жартів.

-          Ну то у залі тебе чекають кошики. Десь два десятки.

-          Все мені?

-          Я не дивилася, тільки першу картку. Але кому ж іще?

-          Дійсно, - Мія поправила волосся, щоб зайвий раз приховати вушка, і протанцювала до зали. Білі троянди, червоні троянди, рожеві троянди... по честі, воно й правда пахло трохи як у похоронній залі, але Мія на те не зважала. Головне, що її любили, їй присилали квіти. А слава і поклоніння діяли на неї, як сонечко на квітку.

Міїна рожева сукня дивовижно гармонувала кольором з одним кошиком троянд, тож вона вибрала одну і витягла з нього, захопивши також картку.

„З Днем народження. Ти найкраща, Мія. Блас”

Як мило. Вони вже сто років не зустрічаються, але він мабуть ще й досі до неї прихильний. Мія заходилася передивлятися усі картки. Усі букети і справді були на її ім’я. Соня і татусь писали, що люблять їх обох, але квіти надсилають Мії, бо Марісса такого терпіти не може. В принципі, так воно і було віднедавна. Все ж, її сестра також отримала букет – яскравих зелених орхідей, і знову з зеленою карткою і підписом „Por Marizza”. Мії це здалось дуже дивним, і вона вирішила одразу після перукарні розібратися, хто ж надсилає її подрузі ці дивні зелені конверти.

Гидотний дрібний дощ майже закінчився, і Мія сподівалася, що за годину вийде сонце. Вона і макіяж планувала на гарну погоду. Слава Богу, що ацтек придурювався і немає у неї ніяких прищиків. Кретин, треба ж таке верзти. Але який гарненький кретин...

-          Мія, кохано, зі святом тебе, - намалювався Франціско і прилип до неї з довжелезним поцілунком.

-          Любий, як я рада тебе бачити, - фальшиво посміхнулася та. Ні, їй дійсно подобався цей хлопець, але вона ще й досі була по вуха закохана у ту ацтекську мавпу Ману. Марісса не помилялася стосовно цього. Насправді, Мії здавалося, що вона ніколи не забуде мексиканця, навіть якщо наступну тисячу років зустрічатиметься з іншими.

-          Підемо вже, бо нас з’їдять за запізнення.

-          Як я не хочу у неділю, та ще й у свято, складати хімію. Здається, окрім Маркуса ніхто її не знає, - відколи поїхали Луна і Ніко, а у Марісси загострилися особисті проблеми, він був єдиним відмінним учнем їх класу, якщо не давати подібних шансів тій задаваці та проститутці Соль.

Мія обійняла свого хлопця і поцілувала його. Виключно щоб довести собі, що може не думати про свого колишнього, якщо захоче. Вона може бути сильною, і може викинути його з голови. Справді, хто буде страждати, якщо навколо стільки можливостей, а у тебе закоханий такий красень. То й що, що ацтек може її завести з одного погляду. Франціско ніколи не зробить їй боляче, він буде бігати, як песик, варто їй лише віями кліпнути.

Незадоволений і сердитий, четвертий курс майже у повному складі зібрався у кабінеті хімії. Мія ж була така задоволена сьогоднішнім днем, що навіть не скривилася. Сьогодні їй було зовсім неважко бути Мією. Сьогодні бути Мією було справжнім задоволенням.

Хімічка роздала їм реактиви, і Франціско, з яким вона була у парі, почав повторювати за Маркусом усі його рухи. Так в принципі робив увесь курс, копіював з Маркуса. З колб повалила пара, стало погано видно і раптово залунав крик. Мія різко обернулася і побачила, що Марісса плаче від болю, а її руки залиті кров’ю. Соль підбила їй руку, скло тріснуло і порізало її долоні, а гарячі реактиви залишали величезні опіки, руки червоніли і набрякали на очах.

- З Днем народження тебе, стерво! – сміялася Соль гидотно, - Тепер тобі не так весело зі мною заїдатися! Пабло відразливо відпихнув від себе Соль і підбіг до Марі зі стурбованим виглядом.

Дівчині було погано, це можна було одразу помітити. Її долоні геть почервоніли, кров залила футболку і спідницю, а порізи продовжували кровоточити. Мія злякалась. Її сестра втратила свідомість, Пабло підхопив її на руки і поніс до лікаря, рикнув тільки Соль, що вб’є її наступного разу, як побачить. Перелякана до смерті викладачка побігла за ними.

Як важко бути Мією. Соль заверещала, коли Мія глянула на неї і підійшла ближче. Мія була слабшою, але погляд у неї був вбивчий. Білявка забула про всі свої гарні манери, взяла придуркувату за волосся і з усією силою свого гніву вдарила головою об парту, потім скинула на підлогу. Дурепа вдарилася головою ще й при падінні.

-          Ти тварюка, Соль, - і поставила їй ще одного синця, - Я зроблю так, що ти, сучка, вже ніколи не повернешся ні до цієї школи, ні до будь якої іншої. Повір мені, у цій країні тобі життя не буде. Ти, підстилка, пожалкуєш про той день, коли твоя мама звернула на твого батька увагу. Сволота!

-          Досить, Мія, - вона продовжувала бити Соль, доки Мануель не відтягнув її за талію, - А ти забирайся, стерво, доки я не дозволив Мії тебе вбити.

-          Стерво, - кожен однокласник штовхнув ту дурепу, коли вона виходила з класу, і в їх очах не було нічого крім відрази та гніву.

Соль заревіла, як корова, та побігла геть, не розбираючи дороги. Це був останній раз, коли хтось із них бачив ту хвору. Мануель, все ще тримаючи Мію за талію, ласкаво заспокоював її, обіцяв, що з Піа Спіріто все буде добре, що не треба так нервувати, і вона мимоволі розслабилася в його обіймах. Сльози потекли з її очей.

-          Що ж я наробила... Я усі зіпсувала.

-          Не треба плакати, - прошептав Мануель, як колись дуже давно, - Я не можу бачити, як ти плачеш.

Звичайно, все зіпсував Франціско, він фактично витягнув свою дівчину з обіймів іншого і сам почав її втішати.

 

Частина 5

Марісса не прийшла до тями, але сльози болю продовжували литися у неї з очей. Лікар оглянув її, продезінфікував рани і перев’язав їх, а також зробив їй укол анестезії. Він зробив у цілому позитивний висновок, сказав, що за тижні два все буде гаразд, і шрамів не залишиться. Сказав, щоб Пабло відніс її до кімнати, бо зараз їй потрібен лише спокій та відпочинок. Бустаманте так і зробив, вона здавалась маленькою, майже іграшковою, і такою вразливою на його руках.

Дівчина спала. А сльози все продовжували котитися, великі і повільні. Пабло почувався винним за все, що сталося. Та сучка, якщо він її знайде, довго не проживе. Він у житті не підіймав руку на дівчину, але зараз був готовий зрадити цьому своєму принципові. Деякий час він захоплювався Соль, її красою і відсутністю комплексів. Йому навіть здавалося, що він закохався. Але те, що вона зазіхнула на Маріссу, те, що вона їй зробила було жахливо. Наче їй дійсно зірвало дах штормовим вітром.

Вчителька, подивившись на нього, вирішила не змушувати його повертатись до класу. Хлопець присів на край ліжка і легенько позабирав волосся від її обличчя. Потім, сам не розуміючи чому, він повитирав сльози, які текли по щоках Марісси. Спіріто не хотіла б плакати перед кимсь. Особливо перед ним, подумав Пабло.

-          Я знову винен перед тобою, так? – почав він з нею розмовляти, - Те стерво зробило це з тобою через мене. Тому що я тебе кохаю. Ти звичайно вже сто разів це чула, але цього разу все інакше, я тобі обіцяю. Цього разу все по справжньому, без застережень. Я щиро тебе кохаю. Добре, що ти спиш, бо, мабуть, засміяла б мене. Я, дурний, не розумів, яка ти... найкраща. Ти справжній скарб, і мені аж страшно, так сильно я тебе люблю. Можливо, ми тому і розстались, що наші почуття занадто сильні. Я дурню кажу? Дійсно, ти маєш підстави мені не вірити. Я стільки помилок з тобою наробив. Просто погань, справжній син Бустаманте. Але я люблю тебе понад усе, - він гірко посміхнувся, - Ти спиш, а я не зможу тобі потім це все повторити. Чому між нами все має бути так заплутано?

Пабло обійняв сплячу Маріссу, яка нарешті перестала плакати, і вдивлявся у її обличчя, поки сам так не заснув, міцно тримаючи її у своїх руках.

Продолжение