Марі та Пабло

Мія, Ману і Марі були в вагончику, вони чекали на Пабло, щоб послухати його нову пісню
— Скільки, можна! Я, що буду вічно чекати цього Пабло? У мне між іншим є важливіші справи... – не встигла договорити Марі як зайшов Пабло з новою гітарою.
— Так, звісно, що може бути важливішим ніж слідкувати за хлопцем до іншого міста, потім таємно пройти до нього в кімнату, і коли він буде виходити після душу стягнути з нього рушник. Що, Марі, вже знайшла іншу жертву? – сказав Пабло.
— Пабліто, милий, мені цих жертв і шукати не треба, повір мені, дуже багато хлопців і так хочуть переді мною бути без одягу. Так, між іншим, цим деяким, на відміну від останнього є що показати під рушником. – задоволено промовила Марі. Пабло намагався теж сказати якусь дотепну відмовку, але Ману це вже набридло і він сказав:
— Пабло, мені здається ти прийшов сюди для того, щоб зіграти нам свою нову пісню. Давай вже скоріше, бо я поспішаю, - далі Ману спеціально наголосив для Мії, - я повинен супроводжувати дуже гарну дівчину, Пабло ти її може пам’ятаєш, Лус, для фото сесії.
— Ааа – єхидно посміхнулася Мія, - Ману, ти випадково не приймаєш участі у тій фото сесії, це ж, мабуть, фото для зоопарку, фото найгидкішої гадючки і її ацтекської мавпи.
— Досить, Мія, - Пабло сів і взяв гітару так, щоб на ній можна було грати, - ми так будемо до вечора сперечатися. Тож, я хочу вам представити свою нову пісню, і якщо вам вона сподобається, ми можемо співати її в групі.
Маріса трішки нервувала, їй було цікаво про, що буде його пісня:
— Давай, Бустаманте. Не соромся, все ж таки гра на гітарі в тебе краща чим те, що у тебе під рушником, - сказала Маріса. Мія і Ману, з подивом на слова Маріси, переглянулися.

— Марі, мила, мої розміри моїх подруг завжди задовольняли. Хм.. а в про чуд, яка мені до тебе різниця? Краще я все ж таки заспіваю групі свою пісню.
Тільки Ти
Я вважав її коханням усього мого життя
Я вважав її центром мого майбуття
Але ніч пройшла і все змінив дощ
Залишаюся я без свого почуття

Приспів:
Ніч не засліплює очі мені
Переді мною тепер тільки ти
Ніжна і гостра
Палка і стрімка
Тільки з тобою я бачу життя

Я вважав, що ти ворог мені
І про помсту я мріяв завжди
Ти не любиш мене? Не кажи!
Буде сумно, ой сумно мені

Коли Пабло кінчив співати, всі мовчали, навіть Марі нічого не сказала. Звісно, Пабло не дуже гарно римував, на відміну від Мії, але мелодія була прекрасною. Пабло чекав хоч на якісь коментарі, але найбільше він хотів почути, що скаже Маріса. Звісно, він не думав, що після такої “лагідної” розмови з нею, вона скаже щось хороше, але хоча б вона подивилась йому в очі, а можливо посміхнулася. Але ні, нічого подібного не сталося. Мія сказала, що вона попрацює над римою, Ману сказав, що він розіб’є цю пісню на голоси, а Маріса сказала лиш одне “Непогано” і пішла геть з вагончику.
Маріса була розгубленою, вона не знала, як зрозуміти цю пісню. “Можливо це просто слова? Слова написані на папері. А можливо ці слова, щось значать для Пабло.”
Звісно, ці слова писалися не пером, а серцем. Пабло, теж не дужа знав, що він хотів, але він розумів, що щось все-таки він відчуває до Маріски.
Маріса ж була впевнена, що кохає Пабло, але чи варто бути з ним. Вона стільки настраждалася за останній час, з цією ..... Паулою і коханням Пабло до неї. Єдиний порятунок для неї, як вона думала, був інший хлопець. Але кого їй вибрати?
І тут, Марі, при вході до школи побачила Факу, і подумала “Ось, ідеальний придурок! Ним можна управляти як лялькою!”
— Факу, привіт, любий! Як справи? Як група? Які плани на вечір? – Марі хотіла здаватися якомога привітнішою, - може, підемо сьогодні ввечері кудись? Я візьму у Соні дозвіл.
(Між іншим, за колоною приховувався Пабло і підслуховував розмову Марі та Факу)
— Марісо! Це гарна ідея, я цього від тебе уже, мабуть, пів року чекаю, - з радісною посмішкою сказав Факу. Але Пабло це все так не залишить. Він просто підійшов до Маріси і палко її поцілував. Звісно, Марі, спочатку, губами відмовляла продовжувати цей поцілунок, але її кохання було сильніше за цю гордість.
Як завжди, все приємне – таке коротке. Поцілунок скінчився. Факу (як добре) втік, бідолашний, це не для його нервів.
Ні Пабло, ні Марі не хотіли щось говорити, вони тупо стояли посеред вітальної зали і дивилися один одному в очі. Вони знали, що які-небудь слова можуть враз перекреслити цю незабутню мить. Тож вони просто розійшлись по своїм кімнатам.
Але в вечорі, жоден з них не сидів спокійно. Марі написала йому СМС: “ чекаю тебе у вагончику”, а Пабло просто їй відписав: “Te Amo”.
Була незабутня ніч, і всі околиці здригалися в ту ніч біля школи “Елітний шлях” від їхніх сердець. І я думаю, ви розумієте, що та ніч не обійшлася просто поцілунком.

Sophia