Похід у кіно

 

- Віко, я тебе благаю, пішли зі мною і Мануелем в кіно, - благала Мія.
- Мія, хіба ти не розумієш, що я буду лишньою. Йдіть самі.
- Віко, я ж помру.
- Чому ти так боїшся іди з ним сама?
- Він хоче мені освідчитись в коханні.
- То хіба це погано? Ти ніколи не боялась, а тепер. Що трапилось?
- Нічого. Просто не хочу.
- Досить, Мія, ти вже доросла. Я з тобою не піду. Все.
- Ну дякую, подруго! – буркнула Мія і вийшла за двері. В коридорі вона зустріла Рокко. Він, як завжди мав чудовий вигляд.
“ Як би ж не Віко та Ману, Рокко був моїм. Він такий привабливий, особливо після обіду”, - подумала Мія, посміхнулась хлопцю та промовила:
- Привіт Рокко, ти куди?
- Мія, як я тебе давно не бачив. Де ти пропадала?
- Я цілими днями сиділа в кімнаті.
- Чому? Тебе хтось образив?
- Ні, я просто не хотіла декого бачити. Але це не важливо. Рокко, якщо ти справді кохаєш Віко, можеш зробити мені послугу?
- Звичайно. А яку? – здивувася хлопець.
- Вмов Віко піти сьогодні з тобою, мною і Ману в кіно.
- Навіщо?
- Я тобі потім поясню! Благаю, Рокко, - скиглила Мія.
- Добре, добре, тільки без запаморочень. Вона в кімнаті?
- Так. Іди. Іди вже, - штовхала Мія хлопця.
- Та йду. Заспокойся, - крикнув Рокко і пішов в кімнату Віко.


- Люба, привіт, - зайшовши в кімнату, усміхнувся до Віко Рокко.
- Ти що з Мією балакав?
- Звідки ти дізналась?
- В тебе вираз обличча дуже дивний.
- Справді? – здивувся Рокко, взяв у руку люстерко і почав себе видивлятись.
- Досить, Рокко. Що вона від тебе хотіла?
- Щоб ми вчетвером пішли сьогодні в кіно.
- І ти погодився?
- Так.
- Ти ж не завжди можеш терпіти Мануеля.
- Навпаки. Інколи він мене смішить. Хоч буде с кого посміятись. То ти підеш, сонечко моє?
- Ну добре. Піду, - усміхнулась Віко і поцілувала Рокко.


- Мія, ти чула новину? – зупинилась біля Колуччі Фернанда.
- Яку саме?
- Те, що Фелі схудла на ще один кілограм.
- Чудово. Хоч одна гарна новина за день, - усміхнулась Мія. Раптом із-за повороту вийшов Ману.
- Фер, сховай мене, - зашепотіла перелякана Мія.
- Від кого? Що трапилось?
- Он, подивись хто йде.
- Мануель іде і то з цього? Ви ж вже разом.
- Так, але…Сховай мене.
- Куди?
Мануель наближався. Мія присіла в кутку, а Фер закрила її.
- Він все-одно тебе побачить, - промовила Фернанда, коли Ману вже був зовсім близько.
- Замовкни, - запишала Мія.
- Ти думаєш, що він такий сліпий і не…
- Фер, що з тобою? – підійшовши, спитав Ману, - Ти ж ще зовсім молода, а вже балакаєш сама з собою.
- Е…Байдуже.
- Як це – байдуже. Це погано в такі молоді роки…
- Мануель, іди куди йшов.
- Як хочешь, - сказав Ману і вже хотів іти, як глянув в ноги Фер. Фернанда побачила його погляд, скривилась і відійшла.
- Він вже пішов? – ховаючи голову в руки, тихо спитала Мія.
- Ні, він ще тут стоїть і дивується, - відповів Ману. Мія піднялась і засміялась:
- О, а я якраз тебе шукала.
- Ага. В кутку. Невже я такий маленький?
- Ні, там я шукала свою сережку.
- В тебе ж не проколоті вуха.
- Я шукала свою сережку для майбутньо проколотих вух.
- А, зрозуміло. То ти її знайшла?
- Так.
- Покажи.
- Тобто, ні. Ще не знайшла. Вибач, мені пора.
- Не забудь що ми сьогодні йдем в кіно.
- Не забуду.
- А яке кіно? – спитав, проходячий мимоТомас.
- Не твоє діло, - відповів Мануель.
- “Не твоє діло” – перший раз чую такий фільм. Там про що?
- Який доречний жарт. Ха-ха. Томас, не лізь в чужі розмови. Іди, он Пабло пішов.
Томас повернувся і справді побачив друга. Пабло не було у школі декілько днів. Томі підбіг до друга і почав обіймати.
- Йолуп, відчепись від мене, - кричав Пабло.
- Де ти був? Я так сумував!
- Що з тобою трапилось? Ти що збожеволів?
- Чого б це? – здивувався Томас.
- “Я так сумував” – що це таке? Ти що, змінив орієнтацію?
- Пабло, це зовсім не смішно.
- А я і не сміюся.

Тут біля хлопців проходила Марісса з Луною.
- О, Паблусся повернувся, - промовила Марісса, - Без тебе було так сумно.
- Мені тебе теж не вистачало. Нікто не кричав і не рятував невинних.
- Ой, Пабло, а жарти твої, як завжди, зовсім не кумедні. Ти в цьому світі не виживеш.
- Звичайно, після третьої світової виживеш тільки ти і таракани.
- Ну досить вам, - крикнула Луна, - Томас, пішли сьогодні в кіно. Цікавий фільм іде.
- Який? Раптово не той, на який іде Ману з Мією?
- Вони вже разом? – здивувався Пабло, - Як вони встигли?
- Ти ж у нас не дуже тямущий, - засміялась Марі.
- ДОСИТЬ! Пішли з нами, - запропонувала Луна.
- Ти що знущаєшся? – запитала Марісса, - Ми ж один одного повбиваєм.
- До того ж, з Маріссою соромно виходити на вулицю, - додав Пабло.
- Прибацаний.
- Сама така.
- Марісса, якщо ти не підеш, я ображусь, - скиглила Луна.
- А я ображусь на тебе, Пабло, якщо не підеш, -додав Томі.
- Ви що змовились? – крикнула Марісса.
- Все, ми з Томасом вирішили, - промовила Луна, - Думайте. Ви ж обидва не хочите втратити друзів?! Все, ми пішли….

- Лухан, - закричав Маркус, побачивши дівчину, - Тільки не тікай.
- Що тобі?
- Лухан, давай кудись сьогодні підем, відпочинем. Скоро екзамени, треба відірватись.
- Маркус, ти не врахував головного – я з тобою нікуди не піду.
- Але будьласка. Я більше тебе не буду діставати. Клянуся. Давай підем в кіно, чи в клуб, куди хочеш. Тобі треба відпочити.
- Відчепися, - сказала Лухан і внурилась носом в книжку з економіки.
- Лухан, я тебе благаю. Тобі треба розвіятись. Ти почала вчитись більше мене. Пішли. Хоча б за ради Марісси, Луни.
- ДОБРЕ! Все, йди собі.
- Дякую Лухан. Я зайду за тобою в вісім. Бувай, - зрадів Маркус і вибіг з кафе.


- Ніко, ти знаєш як весело і дешево провести час? – засміявся Гідо.
- Ні, не знаю, - відповів розлючений Ніко. Він ніяк не міг завоювати Луну.
- Ковирятися в носі! – промовив Гідо і розсміявся. Ніко косо глянув на хлопця і вскинув брови:
- Ти що випив?
- Ні. Ніко, як ти таке міг подумати?!
- Жарти в тебе якісь дивні.
- Не нервуй.
- Я не нервую. Відколупайся від мене. Я зайнятий.
- Чим? Задивляннями в одну точку?
- Я думаю.
- А я навіть знаю про що ти думаєш. Це Луна? Так? Я чув від Пабло, що вона з Томасом сьогодні йдуть в кіно.
- Яке щастя. Ну і успіхів їм. Вона мене не любить.
- Любить. Вона по секрету сказала Пабло, щоб той передав тобі, що вона тебе кохає.
- Гідо, замовкни.
- Ну, як знаєш. Я кажу правду. Їй той Томас до стінки.
- Чому ж вона йде з ним в кіно?
- Нарешті, невже дойшло. Вона йде з ним, а потім втече з тобою, чим і провчить Томі.
Ніко усміхнувся і з задуманим виразом обличча пішов в кімнату.


- Агірре, ви куди? – крикнув Блас, побачивши як хлопець крадеться на жіночу половину.
- Прямо. Потім на право і тоді на ліво. А, ще забув, там буде поворот на…
- Тихо! Ви чудово знаєте, що вам туди не можно. Тому робіть поворот та йдіть геть. А то буде догана.
- Блас, він прийшов до мене, - промовила Мія, вийшовши з кімнати, - Не карай його. Привіт Ману.
- Привіт Мія, - усміхнувся Мануель і показав язик Бласу. Той люто зжав кулак, але стримався і пішов.
- Ну що, пішли. Сеанц почнеться через годину.
- Почекай, - запинила його Мія, - Зараз прийде Віко с Рокко.
- Вони йдуть з нами?
- Так. Я їх запросила.
- Але ж я хотів піти тільки з тобою.
- Знаю, але я не могла залишити свою подругу саму в школі в неділю.
- Ну звичайно. Ти така добра!
- А он і вони, - усміхнулась Мія, побачивши Рокко з Вікторією.
- Мануель, злдров, - пожав руку хлопцю Рокко.
- Ой, Рокко, як я радий тебе бачити, - іронічно прищурився Ману.
- Добре, пішли вже, - промовила Віко і вони вийшли з школи.


- Ну скільки можна її чекати? – возмущався Пабло.
- Заспокойся, вона одягається, - сказала Луна.
- Скільки можна?! Ми запізнемось на сеанс. Нарешті. Марісса, де ти лазила?
- Ага, тобі скажи. Самому закортить, - відповіла Марі, - Пішли.
- Я радий, що ти хоч щось нормальне на себе одягнула. Ми ж все-таки їдем в місто.
- Пабло, зато ти одягнений жахливо. Тому замовкни.


Місця Мії, Ману, Віко та Рокко були майже в центрі залу. Підлітки вмостились і стали чекати фільму. Через десять хвилин він нарешті почався. Такого нудного фільму Ману ніколи не бачив. Його поклонило на сон. Це саме трапилось і з Рокко. Мія почала оглядати людей. Навколо сиділи тільки незнайомі. Раптом десь з-заду вона почула крик:
- Дикун прибацаний, подивись що ти зробив.
Всі пообертались. Мія в тому числі. Вона побачила Маріссу всю облиту колою.
- Вибач, мене підштовхнули, - оправдовувався Пабло.
- Підштовхнули? Ідіот, біля тебе ніхто не сидить. Який жах.
Марісса вибігла з залу. Пабло попрямував за нею. Від криків, які були в два рази голосніші за розмови в фільмі, прокинувся Ману.
- Що таке? – спитав Мануель.
- Марісса кричала, - відповіла Мія.
- Вона тут?
- Так. Разом з Пабло.
- Тоді зрозуміло. Як фільм? Цікавий?
- Ні!
- Вибач, я не знав, що він буде таким нудотним.
- Нічого. Хоч Маріссі розважила.
- Мія, навіщо ти запросила їх? – спитав Ману, кивнувши на Рокко і Віко, які тихо спали.
- Незнаю. Просто…
- Ти боялась? Але нема чого боятись. Я тебе кохаю і ти це знаєш.
Мануель притулив до себе кохану і поцілував.
- Можна, тихіше, - почулось з-заду. Ману обернувся і побачив Гідо.
- О, це ти? – здивувався Ласен.
- Ти що, дивишся це кіно?
- Так. Таке веселе.
- Ти здурів, - промовив Ману і відвернувся.

- Томас, я піду до Марісси. Вона, напевно, зараз щось погане робить Пабло, - промовила Луна і встала з стільця. До Марісси вона, звичайно, не пішла. Луна побачила, махаючого їй в кінці зали Ніко, і попрямувала до нього.
- Привіт любий, - сказала Луна, всівшись рядом.
- Привіт. Я весь час про тебе думав. Я тебе кохаю.
- Я тебе також сильно кохаю…


- Як можна бути таким телепнем? – кричала Мірісса в туалеті.
- Вибач, тільки не кричи, - заспокоював її Пабло.
- Чого ти сюди прийшов? Це жіночий туалет. Скажений.
- Я прийшов тебе заспокоїти. Не влаштовуй скандалів.
- Кретин. Я тебе ненавиджу. Негідник. Огидний ідіот.
- Досить, Маріссо.
- Ні, не досить. Ти зіпсував мені мої речі.
- Я куплю тобі нові.
- Замовкни, придурок.
- Я мовчу, це ти верещиш.
- Я не верещу, я тільки кажу, що….
Пабло не міг сліхати її крики, тому різко прихилив до себе і поцілував. Він гадав, що реакція буде ще голоснішою, але помилився. Марісса глянула на Пабло і поцілувала його знову……

Дашка