|
Перлы
из фанфиков |
||
|
Актёры Виктория Мауретте Пиру Саез Фотогалереи Вико Фан-творчество Фикшен |
Цитаты из творчества Snusmumrik’a – одной из лучших фикшен-писательниц - с комментариями и
без.
-
Угу. Запросимо тільки привид
комунізму, куди це століття без нього. А чому лише тільки привид
комунізму? Друзів не буде? А інших привидів? -
Маріссо, дивися сюди. Це тобі
подарунок, - і підняла з підлоги зелений конверт, у якому лежали тільки
ключі, - Це від авто, Маріссо! -
Що? Від авто? -
Точно. -
Авто надіслало мені подарунок? -
Йес! Конечно! -
Соня Рей? Та вона б упісялась від
гніву, якби дізналась про машину. Пам’ятаєш перегони? А на перегонах вона
упісялась, так? Дощ майже
припинився, Ману прийняв душ, мугикаючи під ніс щось веселеньке типу
„Гоп-гоп-гоп, чи не гоп?” і всі негаразди забулися. Тепер в Аргентині і Сердючка! Я-то звісно,
я зовсім забув про подарунки. А Пабло – не знаю. Ніхто не знає цього Пабло! -
Не хочу хімію, - пропищала та, і у
хлопця позакладало вуха. Ну що за дурепа, не може нормальним голосом
розмовляти? Сирена, не інакше! -
Я теж не хочу. Але ми забили на
лабораторну у четвер, усім класом. Дуноф нам шиї повідкручує і вивісить наші
голови замість прапорців на колонах, якщо ми ще раз таке утнемо. Да Вы,
батенька, поэт :))) -
Нічого, дурепо, гадав, то в тебе прищ
виліз чи косметика так погано лягла? – відрізав ображено Ману, все ще подумки
цілуючи її шкіру, вже десь біля шиї, того самого місця, де б’ється артерія,
коли вона часто-часто дихає... Мало того, що
Соль була геть ненаситна, і весь час чогось від нього вимагала своїм дурним
голосом, наче вовки по свиней прийшли, так ще й та придуркувата хімія вилізла
їм усім боком. Від цього
захоплюючого споглядання його відірвав крик Соль, такий голосний, що усі
мертві околиці покидали коси і розбіглися хто куди бачив. -
Ти мрієш про нього, усі дівчата
бажають мого хлопця! – продовжувала кричати дурним голосом та. І нащо тільки
Бог при народженні вмонтував їй до рота мікрофон? -
Ну й добре, що не виписуюсь з будинку
для літніх. Вперед ногами. Ти мені потім розкажеш, як воно. Авжеж розкаже! На небі! Або у пеклі!
Коли вони там зустрінуться! -
Твій? – Марісса засміялась, як рожеве
порося. Якби
ж то ми знали, як сміються поросята,
особливо рожеві! -
Ну то й радій собі з того, чого до
мене лізеш? Ти краще вже гомиків від нього віджени, бо то вони на таких
блакитнооких татових синочків радо западають. Це що, про Гідо і Томаса? -
Пабло, ти її чув? Вона мене ображає,
- повисла кваСольа на плечі свого коханця, голосно скиглячи. Чисто іспанське ім’я кваСольа! -
Колуччі! – крикнула Глорія через усю
кімнату. -
Глорія? – відповіла білявка, - щось
трапилось? -
На твоє ім’я понадходило квітів, як
на якийсь похорон. У тебе День народження? Острячка Глорія! Слава Богу,
що ацтек придурювався і немає у неї ніяких прищиків. Кретин, треба ж таке
верзти. Але який гарненький кретин... Дебілкуватий
красень! Шизомозкий симпатяга! Найсимпатичніший недоумок! Соль підбила
їй руку, скло тріснуло і порізало її долоні, а гарячі реактиви залишали
величезні опіки, руки червоніли і набрякали на очах... Її долоні геть
почервоніли, кров залила футболку і спідницю, а порізи продовжували
кровоточити. Я знаю! Я знаю! Це кадри з фільму „Пункт призначення”, тобто „ Пункт
назначения”! Білявка
забула про всі свої гарні манери, взяла придуркувату за волосся і з усією
силою свого гніву вдарила головою об парту, потім скинула на підлогу. Дурепа
вдарилася головою ще й при падінні. -
Ти тварюка, Соль, - і поставила їй ще
одного синця, - Я зроблю так, що ти, сучка, вже ніколи не повернешся ні до цієї
школи, ні до будь якої іншої. Повір мені, у цій країні тобі життя не буде.
Ти, підстилка, пожалкуєш про той день, коли твоя мама звернула на твого
батька увагу. Сволота! Ага, ось хто грав
термінаторшу у „Повстанні машин”! Я ж вам казала, що це Мія! -
Щось у лісі здохло, і напевне що рак,
який свистів. Іди геть. -
Я не знаю. Хоч на Марс, але в іншу
школу. Авжеж, на Марсі ти знайдеш
іншу школу! Аякже! -
Ну ні, спочатку ти мені скажеш, що в
тебе з Пабло, або не зійти тобі з цього ліжка до старості. Страшно навіть уявити
процес! Потім була
довга і стомлююча розмова з Сабріною, яка пищала, як дурне миша, і не
розуміла, чому Ману її залишає. Ману і сам перестав це розуміти. Простіше
було б втопити її, і відсидіти ті жалюгідні 15 років. -
Ага. Супер, - відповів Пабло, і потім
до нього дійшло... У жерафа шея длинная! Вона була
вродлива, як видіння... Тілько б не як привид! -
Мія, - вигукнув ацтек і рвонув за
нею. Він схопив її за руку і розвернув, - Мія, що сталося, люба? Я зробив
тобі боляче? Рвонув, схопив її за руку,
розвернув і ще й питає після цього про таке. -
Не смій так казати, я люблю його! –
крикнула Мія. Якщо вона впоралася з Соль, Франціско їй на заваді не стане, -
Роби собі, що хочеш, нам ти не завадиш! Хіба зупинить Термінаторшу
якийсь селюк! Франціско,
кліпаючи своїми дурними очима, дивився на них зо хвилину, і пішов геть. Іще один жираф! -
Знаєш, Ману...Маріссі хтось на день
народження подарував Ягуар. ... -
Це був точно не я, - посміхнувся
Ману, - Я, звичайно, заробляю у Франко Колуччі, але не стільки. -
Я знаю, що це не ти, дурненький. Але
конверт був не підписаний. -
О. То може, там бомба? – продовжував
жартувати Ману. От жартівник! Прямо Містер
Бін! -
Ти плануєш щось особливе? – враз
зацікавився хлопець. За розслідування візьметься Колобок.. тобто Мануель, -
тоді, може, спитати у неї, хто той її таємничий фанат. Можливо, якби
у машині була бомба... або зіпсовані гальма... то у нього і була надія
проїхатись. Він розгорнув
листок і одразу впізнав почерк Марісси, бо так жахливо не міг писати навіть
він. До нього не
одразу дійшло, що саме він тримає у руках... -
Звісно, мені подобаються скажені
дівчата, але ж не такий клінічний випадок. Мануель, який
мав деяких знайомих у банку, домовився, що йому повідомлять про власника
кредитної картки (от чого варта банківська таємниця в корумпованій країні). Звідки у бідного темного ацтекського хлопця „деякі знайомі у банку?” Хотілося б
сказати, що в клубі було чудово. Але в клубі було жахливо. -
Чого він такий злий? – запитала Мія. -
Якби ти зустрічалася з Пілар... Якби ж то Мія зустрічалася з
Пілар! -
Може, час вже нам втрутитись у їхні
справи? Ми майже сім’я. -
Тільки батька Пабло я виключаю з
такої родини. Шкода, що
вони єдині були такими щасливими, їм хотілося розділити своє щастя з усіма в
світі. Вони так і зроблять, трохи пізніше, от тільки відірвуться одне від
одного. Може, років за 50. -
Мамусю, я так тебе люблю. Дякую тобі
за все, що ти зробила, - і міцно її обійняла. -
Дитино моя, - на секунду розімліла
красуня, - Слухай, ти, випадково не помираєш від якоїсь дивної невиліковної
хвороби? -
Ні, мамо. -
Ну добре. Може, це ліки так діють... |
Герои Виктория Пасс Медиа Общение |
