Так все починалось...

Серія перша

Нові люди, нові почуття...
В цьому році в школі “Елітний шлях” відбулося велике поповнення, з’явилися нові учні, а отже нові таланти, нові проблеми, нова ненависть, нова дружба, нова любов.
Що ж, розпочнемо... Навчальний рік тільки розпочався, і школа “Елітний шлях” була повна учнями. Літо проминуло швидко, але воно було повне спогадами. Мія і Ману провели це літо разом. Звісно, більша половина літа пішла на те, щоб вони нарешті з’ясували свої стосунки, але результат був неймовірний. Вони нарешті зізналися своєму коханню. Хоча існують між ними деякі непорозуміння.
Ману, красунчик від народження, став ще красивішим і дорослішим. Мія теж дуже змінилася, звісно в кращий бік, але в її посмішці залишилось щось дитяче, щось чисте та невинне.
Коли Ману і Мія ходили разом багато дівчат посміхались йому, і іноді він відповідав їм тим же. Потрошки, але Мію це почало дратувати, і вона не хотіла це все так залишати. Що ж поговоривши з Віко, однією з її найкращих подруг, вона вирішила, що всякою мірою буде змушувати Ману ревнувати.
Тож коли тільки був перший урок, і вже 4 клас знайомили з новими учнями Мія, намагалася до хлопців бути як найбільше привітнішою. А одному, Рокко Фуентесу, вона запропонувала піти на прогулянку.
— Рокко, а в тебе, взагалі, є якісь захоплення? – запитала Мія, і присіла з ним на лавочку.
— Так, в мене дуже багато захоплень. Ну, в принципі я дуже захоплююсь дівчатами, - сказав Рокко і підсів ближче до Мії, ніжно проводячи рукою по її обличчю. Мії це не дуже сподобалося, все ж вона кохала Ману, але коли вона побачила, як Ману посміхався новій учениці Соль Рівароллі, Мія вирішила трішки підіграти Рокко. Тож, вона поклала свою руку йому на плече.
— Так, цікаво, - посміхнулась Мія Рокко, поглядаючи в надії, що бачить це Ману, - але все ж, щось інше тебе цікавить?
— Так, є одна пристрасть, - сказав Рокко, - це – музика. Я дуже люблю грати на гітарі.
— Музика? Я теж дуже захоплююсь музикою. Я навіть співаю у групі, і пишу слова для пісень, - захоплено сказала Мія
— Група? А хто до неї входить? – запитав Рокко
— Ну, я, Маріса, - побачивши як Рокко не може згадати, що це за дівчина, Мія пояснила, - у неї дреди.
— А так-так, згадав.
— Потім Ману, ну Мануель, - коли Рокко кивнув головою, що зрозумів про кого вона говорила, Мія продовжила, - і Пабло, син мера.
— Син мера? І він йому дозволяє? - здивовано сказав Рокко
— Ні. Взагалі, наша група – це таємниця. Коли вони дізнаються, що я тобі це розказала, вони мене вб’ють.
— Нічого, не хвилюйся я нікому це не скажу, - відповів Рокко
— Добре, то ти кажеш, що граєш на гітарі, - сказала Мія
— Так, можливо вам в групу треба гітарист? – зацікавлено спитав Рокко
— Я запитаю у групи, - сказала Мія, - в принципі я не проти поповнення, але спершу ми маємо тебе прослухати. Приходь сьогодні у вісім до он того підвальчику, там зазвичай збирається наша група, там і побачимо на що ти здатен, - посміхнулась Мія.
Мія і Рокко встали з лавочки і попрямували до школи. Ману побачив як вони йшли і оцінив все це не дуже схваленим поглядом. В той момент поряд з ним опинився Пабло, помітивши погляд Ману він сказав:
— Що, ревнуєш?
— Ні, що ти, чому б це, - почав оправдовуватися Ману
— А я б ревнував, якби Марі так себе поводила, - сказав Пабло, слідкуючи за тим як Рокко поклав Мії руку на талію.
— Ні, це вже занадто, - сказав Ману, і побачивши, що Мія все ближче до них з Пабло наближається, додав: - Мія, зупинись!
— Так, любий, що ти хотів? – сказала Мія знімаючи руку Рокко зі своєї талії. Рокко ж стояв біля Мії
— Що, я хочу? Це, що він від тебе хоче? – обурено відповів Ману
— Ману, навіщо ж так, - сказала Мія, - я ж просто Рокко показувала територію школи.
— Мія, а чому ти маєш оправдовуватися перед ним? - впевнено сказав Рокко. Мії сподобалося бачити, як Ману ревнує і вона сказала:
— Ти, правий, Рокко, - посміхнулася Мія, - я не повинна перед ним виправдовуватися. Рокко, ходімо, я ще тобі не показувала кімнату для відпочинку, - Мія хитро посміхнулася Ману і додала: - Так, Пабло, Ману, ми ж сьогодні, збираємо групу, - хлопці їй кивнули, - добре тоді у вісім на нашому місці, і передайте Марісі хай не запізнюється, у мене для вас буде сюрприз, - загадково сказала Мія, і пішла з Рокко до кімнати для гостей.
— Ти це бачив? – сказав Ману Пабло, - я цього Рокко, мабуть, задушу!
— Ману, постій, не кіпішуй, - сказав Пабло і похлопав Ману по спині, - хлопець не знає ж, що ви з Мією зустрічаєтесь, звідки ж йому знати? Це ж така таємниця, - посміхаючись сказав Пабло
— Ну, добре, якщо не душити його, то, що мені робити? – спитав Ману у Пабло
— Ману, а, що якщо ти з ним мило побалакаєш? Поясниш йому ситуацію. Я аж дивуюсь, що з тобою робить твоє кохання, ти ж був таким виваженим, - підмітив Пабло
— Ти правий, Пабло, - сказав Ману, і задивився на одну дуже симпатичну блондинку, яка йому посміхнулась.
— А ти їй сподобався, - сказав Пабло все ж дивлячись на неї, - це наша нова учениця, якщо не помиляюсь – Соль, я б хотів з такою.. – Пабло не встиг завершити, як до хлопців підійшла Маріса, вона перекинула руку через його плече і сказала:
— Пабліто, любий, щоб ти хотів би з такою, а? – з докором сказала Марі
— Е, ну, ти ... ти ... е, ну. А про, що це ти, Марі? - зробив здивований вираз обличчя Пабло. Маріса ще раз на нього не дуже лагідно подивилась. Ману, який відчув, що йому тут бути не місце, сказав:
— Ой, я, мабуть, піду. Пабло, Марі, зустрічаємося в вісім біля вагончику, ОК?
— Так, звісно, як завжди, Ману, - відхватив цю тему Пабло, щоб не оправдовуватися перед Марісою. Вона ж коли, Ману пішов, сказала:
— То про, що ми там говорили? – хитро посміхнулась Марі. А Пабло швидко знайшов вихід із ситуації:
— Як, я казав Ману, що моя дівчина, Маріса, сама гарна дівчина з усієї школи, а він почав мені, щось казати про Мію. А я йому казав, що все одно ти найкраща, - посміхаючись сказав Пабло
— Ну, що ж не погано, Пабліто, але якщо я тебе побачу з Соль, можеш вважати, що найгарніша дівчина знайде собі іншого, - сказала Марі і присіла на сходи, все ж вдаваючи, що ображена. Пабло ж теж, одразу присів за нею, обняв її:
— Марі, невже ти не бачиш, що кохаю я тільки тебе, - сказав Пабло і ніжно поцілував Марі у губи.
— Добре, Пабло, забули, - відповіла Марі і просто шалено поцілувала Пабло, - так краще.
Пабло вирішив не відставати від Марі і поцілував її ще пристрасніше. Це було таке дивне почуття, Марі і Пабло ніби забули про весь світ. А “весь світ”, ну хоча б ті, що були в школі не могли не помітити Марі та Пабло цілуючимися на головних сходах школи “Елітний шлях” . В кінців кінців, все завершилось не так і романтично, прийшов Блас і накричав на наших закоханих.

Ману, гуляв по околицям школи і побачив, як Мія, пішла від Рокко, залишивши його самого на лавочці. Він вирішив не гаяти часу і підійти до нього побалакати.
— Що, вона вже пішла? – запитав Ману у Рокко сідаючи до нього на лавочку
— Так, вже пішла, - сказав Рокко, - класна дівчина, вона мені дуже сподобалась. Але як ти думаєш вона швидко піде зі мною на контакт, ну ти розумієш про що я кажу?
— Так, розумію, -з недуже привітним виразом обличчя сказав Ману, - але ти краще її залиш, якщо не хочеш мати справу зі мною.
— Та, стій ти, я просто так подумую про дівчину, і продивляюсь претенденток. Але якщо Мія зайнята, то я її не буду чіпати, не хвилюйся, добре?
— Ну, так вже краще, - трішки заспокоївся Ману.
— А кого ти мені можеш порадити із дівчат, яких ти знаєш? – запитав Рокко у Ману.
— Спробуй Віко, вона непогана дівчина, - відповів Ману
— Віко? Це яка? – спитав Рокко у Ману, коли той кивнув, Рокко додав: - не знаю треба буде придивитися, але якщо вона легко віддається, то я не проти... - не встиг Рокко до говорити, як Ману сказав:
— Віко моя подруга, і вона дуже гарна дівчина, і тільки спробуй її образити, - сказав розлючено Ману.
— Слухай, тут, що всі дівчата належать тобі? - обурено сказав Рокко, - зустрічаєшся з Мією – зустрічайся, доки я не заважаю. Бо, повір мені, я Мії сподобався, вона навіть...,
— Що? Що вона тобі запропонувала? – трішки нервуючись сказав Ману
— Та, нічого, - посміхнувся Рокко, - ввечері побачиш, - сказав Рокко і попрямував до школи.

Ману думав, про що це говорив Рокко і це його хвилювала. Він сидів однин на лавочці і думав, про те, як Мія себе сьогодні вела. Невже, вона не розуміє, що так не можна поводитися коли у тебе є хлопець. Із заду до Ману підходила, якась дуже гарна блондинка:
— Чому сумуєш, красунчику? – запитала вона у нього, - ти, якщо не помиляюся, Мануель?
— Так, Мануель. Але друзі зазвичай називають мене просто Ману, - відповів Ману посміхаючись дівчині
— А я – Соль, - сказала вона і підсунулась ближче до Ману, - не дуже тут у вас привітні, цілий день ходжу по школі сама. Може ти б мені показав, де тут і що?
— А, що я не проти, - сказав Ману, думаючи “Якщо Мії можна, то мені чому б не?”, - тільки, стривай, ти не знаєш котра там година?
— Так, звісно, зараз без 5 хвилин вісім. Якщо не помиляюся в такий час нам не дозволено бути на вулиці, - посміхаючись сказала Соль.
— Так, нам в такий час не дозволено бути на вулиці, - задумливо сказав Ману, - Стій, то вже майже вісім? Пробач, але давай відкладемо нашу прогулянку на завтра, в мене є інші справи.
— Ну, добре, - розчаровано сказала Соль. Потім вона встала, поцілувала Ману в щічку, і додала: - але я буду чекати тебе завтра.
Коли Соль вже зайшла в школу, Ману пішов у підвальчик. Зайшовши туди, він побачив Мію, яка слухала плеєр, вона здалась йому такою милою. Він підійшов до неї ближче, зняв з її вуж навушники та ніжно поцілував. Вона ж зовсім не відповіла йому на поцілунок, і ображено на нього дивилася.
— Мія, сонечко, що трапилось? Чому ти не в настрої? Щось сталося? Невже, я в цьому винен, - сказав Ману і сів поруч.
— Та, ні чому б це ти був винен? – якось єхидно сказала Мія, - ти ж у нас незалежний хлопець, - після деякої паузи вона додала: - Я бачила тебе з тою блондинкою, як там її, Соль, що ж вона, мабуть, не погану цілує. Тобі, напевно, дуже сподобалося?
— Мія, що ти таке кажеш? – сміючись казав Ману, - вона просто на прощання поцілувала мене в щічку,
— Ну, звісно, - все досі ображено сказала Мія і знову одягла навушники. Ману зняв з неї навушники і продовжив:
— Мія, чому, ти так злишся за один чужий поцілунок в щічку? – трішки роздратовано сказав Ману, - ти ж сама сьогодні пів дня з Рокко гуляла?
— А, Рокко це вже зовсім інше, - хитро сказала Мія, - А ти, що ревнуєш?
— Ні, зовсім ні, - сказав Ману, а Мія показала йому поглядом, що вона в це не вірить.
— Ну, добренько. Ти знаєш, зараз уже всі посходяться, а ми не встигнемо зробити головного, - посміхнулася Мія.
— Чого? – посміхнувся Ману, здогадуючись про що говорила Мія.
Мія підійшла до Ману, сіла йому на коліна. Вона обняла його за шию і ніжно почала цілувати. Ману відповідав Мії на поцілунок. Він почав цілувати її шию, вона опинилася ніби в його руках. І по тихеньку він опинявся над нею. І все, мабуть, закінчилось дуже цікаво, якби не скрипіт двері. Звісно Мії стало шкода, що все це так завершилось, але не так як Ману. І він знав, що просто вб’є того хто заходив у підвальчик. Як на диво Ману, це був не Пабло, і це була не Маріса. Це був... Так, так, Ману це не привиділось, це був Рокко...
— А він тут, що робить? – з докором Ману спитав у Мії.
Мія не встигла відповісти, як до вагончику зайшли Пабло та Маріса. Вони теж дуже здивувалися Рокко, і від них по слідувало теж запитання.
— Пабло, Марі, я це якраз і намагаюсь вияснити, - сказав Ману
— Заспокойтесь всі, - спокійно сказала Мія, - це я запросила Рокко,
— Ах, ось, як, - обурено сказав Ману, - Ти його запросила, як мило! Але навіщо він тут?
— Так, Мія, я розумію, що це може твій новий друг, - обережно для Ману сказав Пабло, - але це ж наше таємне місце.
— Та, хлопці, а що ж ви могли очікувати від цієї “безмозкої”? - сказала Маріса
— Заспокойтеся, я запросила Рокко, оскільки він сказав, що грає на гітарі і хотів би бути в групі. Тож я сказала йому, що може прийти на прослуховування.
— Для початку ти повинна була порадитися з нами, - сказав Ману
— Ну, я, якось не подумала, - почала оправдовуватися Мія
— А хто б сумнівався ,- посміхаючись сказала Маріса.
Ці суперечки, мабуть, вже продовжувалися довго, як би не Пабло
— Досить вже, так будемо до ранку. Мія, ти казала, що Рокко грає на гітарі, то я думаю, що ми можемо його прослухати, - сказав Пабло поглядаючи на Ману та Марісу, які вже ніби були не проти.
Рокко взяв гітару і почав грати, це була дуже важка музика, це був справжній рок. Всім сподобалося як він грав, але це був не їхній стиль. Тож група пояснила йому, що він їм не підходить. Рокко звісно засмутився, але Мія йому заспокоюючи казала, що він міг би знайти дівчину яка б співала з ним рок. І якщо, в них буде це виходити, вона поговорить з власником клубу де її група виступає, щоб Рокко теж там співав.

Серія друга

Рокко сидів на підвіконня біля кабінету хімії і думав про те, щоб створити свою групу. До нього підійшов Дієго і сказав:
— Привіт, Рокко! Над чим замислився? – сказав Дієго і сів поряд з ним
— Та-так, ні про що. Думаю де б можна було знайти хлопця, що вміє грати на ударних і дівчину, яка б мала гарний голос, - сказав Рокко з таким голосом, ніби це було неможливо.
— Ну, що ж тут я можу тобі допомогти, - посміхнувся Дієго
— Та невже? – безнадійно сказав Рокко
— Так, можу. Я знаю одного хлопця, який непогано грає на ударних. А дівчину, я тобі за сьогодні знайду.
— А що за хлопець? – запитав Рокко, задивляючись на дівчину, що проходила поруч, то була Віко.
Дієго встав з підвіконня і з усією гордість сказав:
— Цей хлопець це я!
— Супер, - сказав Рокко, - то ти любиш який стиль музики?
— Переважно слухаю рок, і граю рок, і сплю під рок. В принципі я живу під рок, - посміхнувся Дієго.
— Що ж ми з тобою можемо створити класну групу! – сказав Рокко, все ж дивлячись на дівчину яка проходила.
Дієго помітив, як Рокко задивився на Віко і сказав:
— Ну, що ж бачу у тебе є зараз інші плани. Так, що зустрінемося пізніше в кімнаті для відпочинку. А я поки пошукаю дівчину для нашого гурту.
— ОК, - сказав Рокко і пішов за Віко
Він ішов позаду неї, а вона несла якісь пробірки з кабінету хімії. І якось ненароком Рокко спіткнувся і штовхнув Віко. Таця з пробірками впала на підлогу. Те, що стало з пробірками вже пробірками назвати не можна було. Віко була дуже розлючена:
— Ти, що не міг обережніше йти? – сказала Віко, коли нагиналася, щоб підняти тацю.
Рокко теж нагнувся, щоб їй допомогти, але він не дивився на підлогу, чи на тацю, він дивився в очі Віко. Він не відривав від неї погляду. Спочатку, Віко цього не помітила, вона була зайнята, збираючи рештки від пробірок. Та потім, коли вона вже піднімалася їхні погляди зустрілися. Вона теж, поглянула йому в очі, і на деяку мить вони стояли навприсядки дивлячись один на одного. Віко стало смішно, вона встала, а за нею встав і Рокко.
— Хм, ну, і, що я тепер скажу..., - сказала Віко дивлячись на скельця, що залишилися від пробірок.
— Не хвилюйся, я візьму це на себе, - сказав Рокко, посміхаючись Віко.
— Мило, мило з твого боку, - зауважила Віко, - але, що сталося, ти на мене просто налетів?
— Я задивився на твою вроду і спіткнувся, - посміхнувся Рокко
— На мою вроду, - посміхаючись Віко повторила слова Рокко, - це, тіпа, ззаду?
— Ну, і збоку теж, - посміхнувся Рокко.
— Хм, - засміялася Віко
— Слухай, а ти вже обідала? - зацікавлено спитав Рокко
— Ні, ще ні, - посміхаючись відповіла Віко
— То може підемо в, щось поїмо, - сказав Рокко
— Ні, ти, мабуть, спочатку віднесеш ці скельця, а потім вже пообідаємо, - сказала Віко.
Віко дуже сподобалась Рокко, весь обід вони пробалакали про свої інтереси, захоплення. Вони говорили про всіх тих хто навчається в школі. Рокко розповів Віко про свою затію з групою, а Віко розказала, що любе співати....
— Ти ідеальна...
— Дякую, - посміхаючись сказала Віко, - такого мені іще ніхто не казав, тим паче після такої короткої зустрічі.
— А ти б не хотіла співати у групі? – зацікавлено спитав Рокко
— У групі..., - повторила Віко, - ну не знаю, я казала, що люблю співати, а не те що вмію співати, - почала ламатися Віко
— Ну, хоча б може спробуєш. У мені для групи просто не вистачає дівчини. Гітарист - це я, Дієго буде грати на ударних, і нам просто не вистачає гарного вокалу.
— Але з чого ти взяв, що у мене може бути гарний вокал? – запитала Віко
— Ну, розумієш, у мене є таке переконання, що у гарної дівчини по гармонії усе гарно, - сказав Рокко.
Віко звісно посміхнулася, але нічого не сказала. Це все було дуже романтично, але як завжди в таких моментах, щось завжди заважає. В цьому випадку це - розлючена і скажена Мія.
— Віко, ось ти де1 Як добре, що я тебе знайшла мені просто необхідно комусь це все розказати, а то Фелі десь нема. Віко я надіюсь ти не дуже зайнята? – сказала на одному подиху Мія, поті побачивши Рокко, вона додала: - О, привіт Рокко.
— Привіт, Мія, - сказав Рокко, - Що трапилось?
— Пробач, Рокко, але це тебе не дуже стосується. Ти не проти, якщо я в тебе вкраду Віко, - запитала Мія
— Та, ні , - трішки засмучено відповів Рокко, - Віко, тільки ж ми зустрінемся ввечері, а? Я б дуже хотів ,п ослухали б як ти співаєш?
Мія помітила, що між Віко і Рокко, щось відбувається, і вона замість Віко відповіла:
— Звісно вона прийде! – Мія посміхнулась Віко.
— Ну, якщо ти за мене все вирішила..., - почала казати Віко, - то Рокко чекай мене в кімнаті для гостей у 9, я прийду.
Мія і Віко піднімалися до себе в кімнату. Коли вони підходили до своєї кімнати, вони помітили Ману, який чекав там Мію. Мія сказала Віко: “Він вже тут, ну нічого йому тим гірше. ”, Віко спитала Мію: “То мені краще відійти?”, Мія їй кивнула головою. Тож Мія, з не дуже привітним поглядом підходила до Ману.
— Мія, ти все не правильно зрозуміла!
— Мануель, досить! Мені це вже набридло, навчальний рік ще не встиг і розпочатися як ти вже кидаєш поглядами на дівчат! По-твоєму я повинна нормально реагувати на те, що ти півдня гуляєш з Соль, потім ти мило її цілуєш, на фізкультурі ти “випадково” опиняєшся в її команді, і постійно після вдалого влучення в кільце ти її обіймаєш.
— Мія, я дійсно випадково потрапив у її команду. І ти ведеш себе як дитина. Я, що твій песик, який має ходити тільки з тобою, гуляти тільки з тобою, і давати лапку тільки тобі, а? – роздратовано казав Ману
— Мануель мені здається, що у наших стосунках не має сенсу., - засмучено і вже спокійно сказала Мія.
Ману дуже злякали ці слова. Просто тільки недавно він помирився з Мією, і тепер він нізащо не хоче її втратити. Він стояв і лагідно на неї дивився.
— Чому ти на мене так дивишся ? – вже з посмішкою сказала Мія., - Перестань! Ти мене хочеш розчулити.
— Угу, цього я якраз і домагаюся. Мія, що ти таке кажеш. Наші стосунки мають сенс. Навпаки те, що ми так поводимося, коли бачимо когось із нас з іншими і показує, що ми кохаємо одне одного. Ми ж так ревнуємо одне одного. Я, наприклад, коли бачив тебе з Рокко, просто скаженів!
— Ну, ти , мабуть правий., - посміхаючись сказала Мія.
Ману ще запитав у Мії , чи немає когось у її кімнаті, коли вона сказала, що вона порожня. Ману просто підхопив Мію на руки і заніс до її кімнати. Він обережно поклав її на ліжко (мабуть, це було ліжко Віко, воно ж саме ближче, або тому, що у всіх фіках, якщо згадують про ліжко, то це ліжко Віко) Мія лежала на ліжку і для неї більше не існувало нікого крім Ману. Ману зачинив двері і ліг поруч біля Мії. Він обняв її і почав цілувати. Мії це дуже подобалося, але вона не могла сьогодні бути повністю Ману, вона була не готова. ( ну можливо їй було страшно ,але з таким як Ману, невже може бути страшно?). Тож Ману ніжно цілував Мію, він хотів доторкнутися до її тіла ще ближче. Він почав знімати з неї кофту, але вона вирішила, що краще це все зупинити якомога раніше. То ж Мія зупинила Ману. Ману зрозумів натяк і просто не знімав з Мії кофту, але він все одно її цілував. А потім ніжно прошепотів їй на вухо: “Я все розумію. Коли будеш готова, тоді й ми це зробимо, а зараз дай я просто буду тебе цілувати”.

Ну ось, як ви розумієте Мії і Ману зараз весело, а ось Віко не дуже. Як би не Мія зі своєю проблемою, то Віко б сиділа з дуже симпатичним хлопцем, розпиваючи апельсиновий сік. Віко сиділа біля якоїсь кімнати, як раптом побачила Рокко, він наближався до неї.
— О, ну як там Мія?
— Мія, .... , думаю з нею усе гаразд., - відповіла Віко
— Ну, прекрасно, - зауважив Рокко, - Ати чому сидиш тут, чому не ідеш до себе в кімнату?
— Там зачинено ,- спокійно відповіла Віко
— А, - посміхаючись відповів Рокко, - То може б і ми десь з тобою усамітнились?
— Я не проти, - посміхнулась Віко,
— Слухай, але куди ми можемо піти? – запитав Рокко
— Я знаю, що Мія мене потім вб’є, якщо я поведу тебе туди, - сказала Віко, - ходімо я знаю один дуже класний підвальчик.
— Повір мені я вартий цього, - посміхаючись сказав Рокко
Тож Віко і Рокко пішли у підвальчик групи. Там вони розмовляли, а потім Рокко спитав Віко, щоб вона щось заспівала. Рокко сподобався голос Віко. А потім Рокко підійшов трішки ближче до Віко і після слів “ти чудо” він спробував її поцілувати. Спочатку Віко це сподобалось, але потім коли Рокко намагався зняти з Віко її одяг, вона вирішила це зупинити. Віко після своєї історії з Хоакіном присягнула собі, що не буде такою легкою здобиччю для хлопців, то ж вона відповіла Рокко, щоб він не поспішав. Рокко явно це не дуже сподобалося, тож він сказав Віко, що має вже йти.
Віко трішки засмутилась тим, що Рокко пішов, і вона зрозуміла чому він пішов, але якщо він так значить ці стосунки цього не варті. Віко йшла до себе в кімнату, двері якої ще були зачинені. Віко набридло стояти під дверима, і вона постукала. Ману відчинив їй двері, і сам теж залишився в кімнаті. Мія встала з ліжка Віко, нащо Віко з підозрою подивилася. Мія не могла не помітити сумний вираз обличчя Віко:
— Віко, люба, що в тебе трапилось?
— У мене, та-так, нічого, - сказала Віко, о подивилася на Ману, таким поглядом ніби він заважає
— Віко, розказуй! Можеш мені довіряти, - сказав Ману
— Ну, добре, сьогодні все одно Рокко всім це розпатякає, - сказала Віко
— А що цей Рокко зробив тобі? – спитав Ману, - я вчора з ним познайомився, так от він мені не дуже сподобався.
— Чому, я вважаю, що Рокко дуже симпатичний і милий хлопець, - сказала Мія посміхаючись Ману.
— Мені теж так здалося, він мені дуже сподобався. Але розумієш, коли ми були з ним на одинці, він просто без слів, без якоїсь романтики поліз мене цілувати, і мені здалось, що він хотів, щоб те завершилось не тільки поцілунком. А я не хочу бути іграшкою для хлопців, - сказала Віко
— Коли я з Рокко вчора балакав, то зрозумів, що він шукає дівчину таку, щоб просто давала..., - сказав Ману
— Ой, Ману, можна подумати ти б таку дівчину б не хотів, - хитро відмовила Мія.
— Мія, звісно я б хотів таку дівчину, але тільки одну. І її б звали – Мія, - сказав Ману і посміхнувся Мії
— Так, досить. Бачу ви вже тут вирішуєте свої особисті проблеми, - зауважила Віко.

Мія, Ману і Віко ще довгенько сиділи і балакали про новеньких, про тих хто прийшов в школу “Елітний шлях” в цьому році. Потім Ману і Мія пішли в підвальчик на збори групи, які зізвав Пабло. Віко сиділа сама в кімнаті. Їй було препаскудно на душі. Вона думала про те, що її, мабуть, так ніхто і не покохає, хоча чим вона гірша за інших? Вона сиділа і переглядала свої альбоми з фото. На цих фото з Віко було багато хлопців, але жодний з них ніколи по справжньому її кохав, але й вона їх теж не кохала. Їй так хотілось закреслити все те інше, що було в неї перед тим і почати все спочатку. Вона сиділа сама у кімнаті (У Фелісітас свинка, і щоб нікого з інших не заразити вона лікувалась вдома), як раптом хтось постукав у двері, це був Рокко:
— Віко, пробач мені?
— За що? Невже ти зробив, щось таке за що ти маєш вибачатися переді мною? – сказала Віко
— Віко я просто думав, що ти..., - почав казати Рокко
— Ти думав, що я тут, хто? Можливо, ідеальна лялька?
— Віко, я справді так спочатку думав, але ти мені дуже подобаєшся, це вперше зі мною таке, - сказав Рокко
— Я тобі не вірю, - сказала Віко, - а тепер, може залишиш мене самою, а? – сказала Віко
— А як же група, яку ми хотіли створити? – спитав Рокко, - я б хотів, щоб ти була на наших сьогоднішніх зборах в кімнаті для відпочинку.
— Рокко, це все марна затія, я не хочу, мені це не цікаво, - байдуже сказала Віко
— Віко, не обманюй себе! – сказав Рокко
— Я себе ціле життя обманювала, а зараз я нарешті відкрила очі, - сказала Віко
— Віко, я зараз піду, але буду все ж на тебе чекати. Ти мені подобаєшся, і мені подобається твій голос. Я хочу, щоб ти співала в моїй групі, - сказав Рокко, виходячи з кімнати Віко.

Тим часом у підвальчику тривала репетиція. Вони вже переспівали всі свої старі пісні, і Пабло почав казати, що у нього є нова пісня, і він хоче цю пісню виконати для групи. Пабло вже взяв гітару і почав шукати свій записник де були записані ноти і слова. Він обнишпорив весь підвал, передивився всі свої кишені, і всі кишені Маріси. Він просив встати Мію і Ману, бо можливо десь вони на нього сіли. Та все було марним... Він подумав, що можливо залишив свій записник у своїй кімнаті, тому він вирішив повернутися до своєї кімнати, залишивши свій мобільник у підвальчику. Пабло пішов, а Марі, Ману і Мія просто сиділи та чекали його, як раптом задзвонив чийсь мобільник. Мія і Маріса одразу почали перевіряти, чи то не їхні, але жоден з них не дзвонив. Тоді Марі , піднявши подушку, побачила мобільний Пабло. Так це дзвонив його мобільний. Маріса з усією легкістю вирішила відповісти на дзвінок:
— Ало, Маріса Піа Спіріто вас слухає, - посміхаючись сказала Марі,
— Маріса, це ти? – Марі почула в трубці голос Серхіо Бустаманте.
— Так, це я, - сказала Марі
— А де Пабло? Мені він з тобою потрібен! Де вас носить, чому вас не має в школі! Кажи негайно де ви!, - розлючено казав Серхіо
— Ой, Серхіо, чому ти такий розлючений, - спокійно і повільно почала казати Маріса, - заспокойся, розслабся, я між іншим твій син зараз зайнятий...
— Маріса, я розумію, що ви закохані, але мені це починає набридати. Кажи де ви! Мені потрібен Пабло і ти! – сказав Серхіо
— Серхіо, заспокойся, - ще раз повторила Марі, і почула як Серхіо відключав мобільний, - Ало, Серхіо? Я тебе не чую?
Коли Серхіо розмовляв з Марісою він був в школі. Під час його розмови з Марі він побачив Пабло, що зайшов в свою кімнату, а потім вийшов. Серхіо вирішив прослідкувати за сином. Він йшов за Пабло до самого підвальчику.
Пабло зайшов до підвальчику, і за своєю спиною почув репет дверей. Він розвернувся і побачив свого батька. Як тільки Серхіо зайшов, він міг бачити тільки Марісу і Мію, Ману ж тоді був під диваном, шукав якусь Міїну прикрасу. Тож як тільки Маріса побачила Серхіо вона сіла на диван, щоб Ману не вибрався назад, Мія теж сіла на диван. Звісно для нас ця ситуація виглядає смішною, але це точно не так для Ману. Спочатку він подумав, що це все – невдалий жарт. Він вже хотів починати кричати, як почув голос Серхіо:
— Пабло, що ви тут робите?
— Тато? Це ти що тут робиш? – здивовано сказав Пабло
— Я за тобою прослідкував, - пояснив Серхіо
— Як ти посмів! Я все таки маю право на особисте життя, - сказав Пабло
— Синку, не переводь стрілки! Спочатку поясни мені чому ти тут, коли маєш бути в школі, - сказав Серхіо
— Він тут зі мною, - сказала Марі
— Ну, я бачу, що він з тобою. Але чому тут Мія? – спитав Серхіо.
Мія мовчала. Пабло теж не знав що йому казати. Єдина хто могла викрутитися з цієї ситуації була Маріса, але й вона цього разу не знала, що казати. Вона мовчала і Серхіо на неї дивився, ніби чекаючись якогось правильного виправдання. Тоді Серхіо почав казати: “Маріса, прошу тебе думай швидше, бо ви мені з Пабло потрібні на одній зустрічі. Тільки, будь ласка, не кажи, що Мія любить мого сина – придурка, бо я в це не повірю”, і тут у Маріси виникла ідея. З допомогою неї вона може і виправдатися перед Серхіо, і познущатися над Мією.
— Серхіо, я розумію, що для тебе це буде дивно, все ж таки, для такого старого, як ти це не дуже зрозуміло, тому я так довго нічого тобі не казала. Добре, але я скажу, не хвилюйся, - сказала з серйозним обличчям Маріса., - пора вже тобі сказати правду про Мію , про Пабло і про мене...
— Ні Маріса, не треба, - почав казати Пабло
— Пабло, твій батько має право, щоб знати це, - сказала Маріса і подивилася на .Пабло, - Серхіо, Мія не любить Пабло, вона кохає мене..., - спочатку на таку заявку була мовчанка, а потім:
— Що? - здивовано сказав Серхіо
— Що? – це вже не здивовано, а більше роздратовано сказала Мія. Як би там не було Серхіо Мія вже, мабуть вбила Марісу, але по скільки Серхіо там стояв і чекав, щоб щось сказала Мія, вона сиділа мовчачи. Потім вона, щоб розпочати своє пояснення вона якось підстрибнула на дивані, та так, що Ману це дуже відчув і крикнув “Ай”.
— Що це? – спитав Серхіо
— Та ні, це нічого ,це тобі привиділось, - спокійно посміхаючись до Мії сказала Маріса.
— Досить, з мене робити дурня! Хто під диваном! - сказав Серхіо наближаючись до цього славнозвісного дивану
— Нікого, нікого там нема, - захвилювалася Маріса
— Маріса, ти нервуєшся, - зауважив Серхіо, - дівчата, встаньте з дивану, - Мії і Марі більше нічого не залишалося робити як послухатися Серхіо.
В кінці кінців Серхіо знайшов під диваном Ману. Епізод цей дуже цікавий і незвичайний. Тут не можна було сказати у кого з них лице було найбільш здивованіше. Першим як завжди почав говорити Серхіо:
— Ну, тепер, що ви скажете? Що тут робить Мануель? – спитав Серхіо.
І я не знаю чи це так просто інтуїтивно чи це на зло Марісі, Мія казала:
— Це мій хлопець. Я з ним зустрічаюся
— А як же Маріса? – сміючись запитав Серхіо
— Ну, е , е , - почала щось казати Мія, дивлячись на Марі, щоб та закінчила цю розмову. Та Маріса не думала нічого казати в допомогу Мії, вона з посмішкою чекала поки Мія викрутиться.
— Ви, що тут організовуєте якусь групу? – спитав Серхіо
— Ні, тату, що ти! – сказав Пабло
— Тоді, що це в біса таке!? Хтось може мені пояснити? – сказав Серхіо
Не знаю чому, але Пабло , Мії і Марісі було не до сміху. А ось Ману, просто заливався, він не міг так далі продовжувати, так смішно йому ще не було. Серхіо це не дуже сподобалося, але він сказав Ману
— То, може, ти все поясниш?
— Ну, що я можу тут сказати..... Груповуха, - сказав Ману і далі продовжував сміятися. За ним сміятися почали Марі, Пабло і Мія. Цей дикий регіт прикрашався не зрозумілим лицем Серхіо. Постоявши, постоявши Серхіо сказав:
— Ну, добре.....У мене мало часу, щоб в цьому всьому розбиратися, так , що, Пабло, Марі, ходімо! Мені треба вас забрати на дуже важливу вечерю., - сказав Серхіо.
Марі і Пабло раді і веселі, як рожеві поросята, пішли за Серхіо. Коли Пабло йшов він шептав Марі на вухо “Я вже тобі казав, що ти в мене найкласніша дівчина, а?”, Марі посміхнулася і шепнула у відповідь “Ні, ти такого не казав, але я й так знаю”. Після цих слів послідкував довгий поцілунок.
Мія і Ману залишилися в підвальчику і ще довго сміялися... Вони ще довго обговорювали все те, що сталося в деталях і ніяк не могли зупинити свій сміх. Але потім Ману, щось стукнуло, і пішла така думка “Боже, Ману, ти наодинці з такою дівчиною! Чому ти просто сидиш? Дій!” Ну, ви розумієте, що далі було все дуже романтично. Пішло сотні поцілунків, слова “Я тебе кохаю”, потім слова про хотіння. Але нічого з цього не могло розтопити Мію, щоб вона віддалась Ману....Вона все ще була не готова....

Що ж так цей вечір провели Мія і Ману, Марі і Пабло. А ось, що сталося у Віко....
Як ви пам’ятаєте ми закінчили тим, що Рокко сказав Віко, про те, що він все одно буде її чекати. Віко довго думала і вирішила дати Рокко другий шанс.....
Тим часом в кімнаті відпочинку вже сиділи Дієго і Рокко.
— Рокко, я розумію тобі сподобалася дівчина.... Так, і мені самому Віко сподобалась, але якщо вона не хоче, то чому ми будемо її чекати..., - сказав Дієго
— Ні, у неї підходящий голос, я її почекаю, я все ж вірю, що вона прийде, - сказав Рокко
— Ну, прийде то прийде, а тепер може послухаєш, як співає Лола? – спитав Дієго
— Ні, нам не треба ніякі прослуховування, я вже сказав, що обрав Віко, - заперечив Рокко
— Та, що ти такий впертий, - почала казати Лола, - дай мені хоч шанс, я просто для вас проспіваю
— Ну, добре, - погодився Рокко
Лола співала, а хлопці грали їй на інструментах. І звичайному перехожому здалося б це на репетицію групи. І так саме і здалося Віко, коли вона все це побачила...

Серия третя

Коли Віко побачила, що Лола співає з Рокко і Дієго, вона дуже сильно засмутилась...Вона дійсно повірила Рокко, що він буде чекати на неї, вона справді думала, що він був щирий з нею. Плакати...Так, саме плакати в такий момент їй хотілося. Але завжди плаче Мія, а вона не така, вона не дасть Рокко над собою знущатися...Віко підійшла до Рокко і дала йому доброго ляпасу по щоці...
Від цього їй зовсім не стало легше, вона заплуталась...і єдина, що їй залишалося – це бігти, бігти, куди не будь, світ за очі...
Рокко це теж не давало спокою...Він не міг це все так просто залишити. Віко не була такою, як інші дівчата, вона вирізнялася від них. Своїм духом авантюризмом, своїм життєлюбством, своєю таємничістю. До того ж вона була страшенно привабливою...Рокко здавалося, що він знає Віко не тиждень, а цілу вічність..В нього було якесь дивне почуття, почуття якого він ніколи ще не відчував. І зараз він знав напевно, що то було кохання.
Віко побігла, а Рокко завмер...Потім він збагнув, що він має її наздогнати. Але куди б вона побігла? Мабуть, до себе в кімнату. Коли Рокко забіг до неї в кімнату, там сиділа лише Фелісітас... Але він повинен був знайти Віко...Він біг, біг, біг...(писалося після вражень від фільму “Біжи, Лоло, біжи”)
І раптом Рокко просто наштовхнувся на Віко. Він побачив на її очах сльози, які вона намагалася сховати від нього. Рокко в такий момент хотілося обійняти Віко і сказати “Не плач, люба..Я тебе кохаю”, але Віко пручалася. Вона не хотіла йти в обійми того, який на її думку зрадив її. Він її не відпускав. Вона шаленіла. Вона боялась того, що ще хвилина в його руках, і вона здасться, вона не зможе йому перечити. Рокко перестав її втримувати, але Віко нікуди не втекла, вона залишилася. Вона стояла і била його руками, ніби скидала з себе свою злість. А Рокко не зміг просто на неї дивитися, він її поцілував...Це був довгий поцілунок...Він тривав, мабуть, вічність. І за цю вічність Віко зрозуміла, що ось, той, якого вона кохає... Але навіть ця вічність мала скінчитися, і після неї мала йти розмова. Віко і Рокко присіли на підвіконня.
— Віко, це не те про що ти подумала, - сказав Рокко, намагаючись обійняти Віко
— Це не те...Ти сказав, що будеш мене чекати. Я прийшла, а там Лола...Звісно, це не те...Це була не Лола? Це ти мені зараз будеш говорити? – сказала Віко знімаючи руку Рокко зі свого тендітного плеча.
— Віко я казав Дієго, що ми вже знайшли дівчину. І що це будеш ти. Але він попросив прослухати Лолу. Це лише прослуховування. Чому ти за такої дрібнички ображаєшся на мене..
— Дрібнички? Все моє життя дрібничка, - сказала Віко
— Ні, не дрібничка. Ти чудо. Завдяки тобі я знаю, як це кохати. Як це когось любити. А я ж ніколи не вірив в кохання з першого погляду, - сказав Рокко і трішки смутився
— Ти брешеш, - сказала Віко
— Ні, ні...Я кохаю. Я кохаю тебе, - сказав Рокко і ніжно поцілував Віко.
І після поцілунку Віко вже не залишалося нічого, окрім сказати ці знайомі кожному слова “Я теж тебе кохаю..”(Можете тільки уявляти про те, що сталося з ними далі...бо на цьому в моєму фіці для них щасливий “Happy End” )
Мія і Ману сиділи в підвальчику. До них тільки, що приєдналися щасливі Пабло та Марі.
— Ну, що, як нічка? – спитав Пабло Ману і Мію, обіймаючи Марісу
— Бачу у нас вона була не така весела, як у вас, - сказав Ману, поглядаючи на Мію, яка дивилася кудись в куток
— Та, ні, що ти! Серхіо нас не покидав до трьох годин ранку. Ми були в одному нічному клубі на дні народженні його важливого колеги, - з засмученими очима сказала Маріса.
— Так, люба! Не забувай сказати і про свою маму! Яка не покидала нас до 6 годин ранку. І скрізь за нами бігала з папараці, - сказав Пабло з докором
— Любий, повір мені, моя стара мені набридла більше ніж тобі, - сказала Маріса, - а, що у вас такого сталося, Ману, що вам перешкодило бути разом?
Після цього запитання Мія збентежилася, вона не знала, що за відповідь дасть Ману.
— А, ну це.. Ну, це, в принципі, дуже довга історія, - сказав Ману і встав, щоб підійти до Мії, щоб обійняти її.
— Зрозуміло, - сказала Маріса.
Як далі розвивалися стосунки у Марі та Пабло, Мії та Ману, Віко та Рокко можна про це тільки здогадуватися. Але на цьому я хочу завершити цей фанфік... Завершити до того, як з’являться нові проблеми, що стоять перед нашими улюбленими героями. А проблеми з’являються завжди, і тоді тільки залишається згадувати, як колись було добре.. Мабуть, для цього і пишуться такі твори, як цей, щоб не забувати, що в житті є щось прекрасне, щось що може прийти, а потім від нас відвернутися, щось, що є вічним...Щось, що зветься – коханням...

Sophia